Біля тунельного входу вмуровано в стіну лист заліза. Ось і клямка, а під нею — пластинка, що прикриває замкову щілину. Двері в інше приміщення? Та вони занадто малі. Чи це не сейф, де зберігаються детонатори?
Пересуваючись майданчиком, Карцов ні на мить не припиняє спостережень за вихідним отвором тунелю. Тунель — головна небезпека. В будь-яку хвилину звідти можуть прийти мешканці підземелля.
Поблизу стелажа з ластами нове заглиблення в стіні. Ого, ще стелаж! Тут на розпірках висять гумові костюми, а внизу складено глибиновимірювачі і підводні компаси, годинники та ліхтарі в водонепроникних футлярах. Осторонь — купка брезентових пасків з вантажами, в'язані фески, панчохи. Словом, на майданчику є все, що може знадобитися легкому водолазові. Бракує дихальних приладів та детонаторів. А без них усе це не варте й копійки.
Кроки! Чкурнувши за торпеди, Карцов завмирає.
З тунелю виходить чоловік. На майданчику темно, але невідомий проходить поблизу, йде повільно, і Карцов може розгледіти його. Чоловік зовсім голий!
Незнайомець прямує на край майданчика. Ось він підійшов до трапа, обійняв руками поруччя…
— Зігфрід!
Це гукнула жінка — та, котру крановщик звав фрейлейн Рішер. Карцов і не помітив, як вона з'явилася на майданчику.
— Стій, Зігфрід! — наказує Рішер.
Вона біжить назад до виходу тунелю, вмикає прожектор і повертається. Через плече в неї висить уже знайома Карцову велика сумка, а в руках — портативна кінокамера. Націливши об'єктив на голого, Рішер натискує спуск.
Камера сюрчить. Не відриваючись од неї, Рішер то відступає, то наближається до чоловіка, заходить збоку, ззаду, знімаючи його з різних ракурсів.
Спершу чоловік стоїть нерухомо, байдуже дивиться перед себе. Та ось він починає виявляти ознаки занепокоєння: озирається на всі боки, стискає і розтуляє кулаки, тупцяє, щось бубонить. Зітхнувши, нерішуче йде до води.
— Назад! — наказує Рішер, знімаючи далі. — Назад, Зігфрід, додому! Швидше йди спати!
Чоловік покірливо повертається і шкутильгає до тунелю. Жінка подає йому руку, в котрій затиснуто якийсь предмет.
— Візьми!
Чоловік прискорює ходу.
— Візьми! — владно повторює Рішер.
Голий зупиняється. Рішер підходить до нього. Карцов чує, як чоловік шматує папір, плямкає.
— Добре, — каже Рішер. — А тепер — спати. Спати, Зігфрід. Мерщій у ліжко!
Чоловік зникає в тунелі.
Кілька секунд Рішер дивиться йому вслід, гучно зітхає, затуляє долонями лице. До Карцова долітає схлипування.
— Боже, — шепоче Рішер, — боже праведний, змилуйся наді мною!..
А потім відбувається уже зовсім дивне. Несподівано вона підходить до води, хапає все, що лежить у її великій сумці, жбурляє в лагуну.
— Ось, — кричить вона голосом, що зривається, — ось тобі, ось!..
З цієї сумки Рішер викидала харчі, якими годувала пірнальників. Тепер Карцов розгледів, що це — брикети, загорнуті в папір. Схожі на голландський шоколад. Німці дають його своїм льотчикам та морякам, і він як трофей частенько дістається радянським воїнам.
Подумати тільки, шоколадні плитки плавають десь поряд!
Тим часом Рішер випорожнила сумку й повільно пішла геть. Голова її нахилена, руки стомлено висять вздовж тіла.
Недалеко від тунельного входу вона ховає кінокамеру. Саме ховає: спускає в розколину і закидає отвір кам'яними уламками.
Потім гасить прожектор і йде.
Зачекавши, Карцов крадеться до трапа. Біля самої скельної кромки в щілину впало два брикети в червоно-білому папері. Він бере один, — розриває папір. Ні, це не шоколад. На долоні брусок легкої жовтавої речовини з тонким фруктовим ароматом.
Покуштувати?
Несподівано в свідомості постають нерухомі обличчя плавців, їхні порожні, мертві очі. І особливо ясно він бачить чоловіка, що тільки-но зник у тунелі. Рішер годувала його отакими брикетами, вона була дуже наполеглива… Тим, що буксирували циліндри та мішки, теж давала цю їжу…
Жбурнувши у воду жовтий брусок, Карцов довго тре пальці об камінь.
Десятий розділ
Бічне відгалуження тунелю. Печера в печері. Щось схоже на камеру в скелі. Середину приміщення займає довгий стіл, оббитий цинком. У кутку біля дверей дві шафи із скляними боковинами, заставлені хірургічним інструментами та медикаментами. Обстановку доповнюють кілька табуреток — металевих, пофарбованих білим. А на тросі, протягнутому від стіни до стіни, — велика лампочка з відбивачем, що спрямовує світло на стіл, тоді як стіни та склепіння затінено.