І знову втрачає свідомість.
Біля дверей шурхіт. Це повернувся Глюк. Він прийшов не сам. З-за його плеча виглядає крановщик.
— Ну то що з нею, шеф? — запитує Глюк.
— Відібрало ноги.
— Хай йому дідько! Завжди клопіт з бабою. Тоді теж була істерика, тиждень лежала, не маючи сили вимовити слова. Тепер — ноги!.. Як же ми будемо самі?
— Не знаю.
— Без лікаря загинемо, шеф. Чи кинете геть усе й будете тягти за неї?
Абст виймає пістолет з кобури на паску Рішер.
— Візьміть її, покладіть у ліжко і повертайтесь.
Глюк та крановщик стягають жінку з столу, кладуть на носилки й виходять.
Одинадцятий розділ
Крановщик та рудобородий повернулися до печери й розмовляють з Абстом. Говорить крановщик. А втім, тепер Карцову зрозуміло, що підняття, з води вантажів та буксирувальників — побічне заняття цього невисокого, рухливого чоловіка. Головна його спеціальність — радіо: мешканці грота зв'язані із своїми хазяями в Німеччині і, крім того, мають контакт з військово-морською ворожою базою. Там діє їхній агент. От про нього й доповідає зараз радист, точніше, про його повідомлення, прийняті під час останнього радіосеансу. Крановщик доповідає про великий конвой союзників, який от-от має пройти повз базу. Далі — повідомлення про висновки спеціальної комісії, що вивчала наслідки нещодавньої диверсії. Агент твердить: підірваний крейсер посаджено на грунт. Для ремонту його потрібно три місяці. Проте єдиний док, що міг би прийняти крейсер, також виведено з ладу. На ремонт піде стільки ж часу. Отже, півроку на док і корабель, в якому треба залатати велику пробоїну та відремонтувати головні двигуни.
Абст слухає неуважно, наче все, що розповідає радист, він уже знає. Сидить на табуретці, боком притулившись до стіни, немов дрімає.
Радист просить дозволу курити й розповідає далі.
— А засуджений намагався тікати!
При цьому він звичним рухом руки відтягує і без того занадто широкий комір светра, хитає головою на довгій шиї. Голос у нього високий, ламкий, немов у підлітка. Перед кожною фразою, він гучно втягує повітря, як це роблять, коли болять зуби, потім випалює фразу одним подихом, наче боїться, що йому не дадуть говорити.
— Що? — Абст випростовується. — Я не розчув. Ви сказали: втік?
— Намагався, шеф. — Радист жмуриться, долонею тре лисину, пересмикує плечима. — Стрибнув за борт, коли його вели в гальюн. Це сталося вночі.
— Та не поспішай, — бурчить Глюк. — Повільніше кажи, Вальтер!
— Роззява вартовий вивів його…
— Він утік? — перепитує Абст.
— Де там!.. Вартовий ще в повітрі прострочив його з автомата. Хлопець каменем пішов на дно. — Шарпнувши комір светра, Вальтер сплескує долонями і вигукує: — Я гадаю, це був німець, шеф. Так, так, німець, і ніхто більше!
— А як вважає агент?
— Передав повідомлення — і край!
Карцов затамував подих, аби почути все, що буде сказано про його втечу. Та Абст міняє тему розмови.
— Що з італійцями? — питає він. — Учора ви доповідали: човен має прийти через тиждень. Нових даних нема? Увечері в рубці були ви?
— Працювала Рішер, шеф. Та я переглянув її записи в журналі. Нічого нового.
— Італійці… — Абст дивиться на людей, що стоять перед ним. — Ви повинні знати, я давно полюю на одного з них. Уперше я побачив цього чоловіка років п'ять тому…
— Джорджо Пелла? — перериває Вальтер.
— Ви його знаєте?
— Ще б пак! — Радист зморщив у посмішці кругле жовте лице. — Прекрасний плавець, шеф! Я зустрічався з ним до війни, на матчі в Італії.
— Та Пелла не швидкісник. Я хотів сказати, він не спортивний плавець.
— Так, так, — викрикує Вальтер, — авжеж, не швидкісник! Пелла — пірнальник, шеф. У матчі він не брав участі — сидів на трибуні й дивився. А відзначився пізніше, коли ми закінчили. І як відзначився! Спортсменів на катерах вивезли в море. Вибрали чудову місцину, де вода прозора, стали на якір. І ось Пелла надів ласти, маску і, як був, без респіратора, пірнув на сорок метрів. Я очі вирячив.
Хихикнувши, радист запалює погаслу сигарету. Курить він теж особливо — тримає сигарету біля рота великими та вказівними пальцями обох рук, роблячи підряд кілька коротких квапливих затяжок, потім складає губи трубочкою і випускає довгу димову смужку.
— Мені довелося бачити його в іншій обстановці, — задумливо каже Абст. — Він поринав з дихальним апаратом… Ану, Глюк, як глибоко ви спускалися на кисні?
— Нижче тридцяти не ходив[26], — басить рудобородий. — Чув, ніби декому щастить пірнати на сорок метрів. Та я не можу. Якось спробував, ледве не опинився на тому світі. Вальтер мене витягнув.
26
У Радянському Союзі глибина занурення в респіраторі, в якому застосовують чистий кисень, обмежена двадцятьма метрами. На більших глибинах чистий кисень небезпечний — він може викликати важке отруєння і загибель водолаза.