Карцов, стогнучи, перевертається на бік, долонями стискає голову. Що робити? Де правильне рішення?
Яскраве сонце. Спокійне море. Високе чисте небо. І — скеля, на якій лежить чоловік. Голова його незручно підігнута, пальці розкиданих рук вчепилися в камінь, понівечене тіло тремтить.
Швидше б ішли ті, що живуть у скельних порожнечах!
Ну, а коли його не помітять або вважатимуть за померлого?
Простягнувши руку, Карцов намацує ніж. Ось для чого зберігає він Джаббів подарунок. У крайньому разі, коли вже нічого буде чекати…
Р-раз! Він штовхає ніж у розколину: у воді, зовсім поруч, дві голови в шоломах!
Плавці вилізли на скелю, допомогли один одному скинути шоломи, підходять, незграбно човгаючи ластами. Ось вони присіли навпочіпки біля розплатаного на камінні тіла.
— Хто ти, старий? — по-англійськи питає Абст. Запитання повторене іспанською мовою, потім французькою. І тільки згодом лунає німецька мова.
— Хто ти, старий? — каже Абст. — Ти моряк? Твій корабель потоплено?
Старий!.. Карцову здається, він у сні.
Мозок працює незбагненно швидко. Так, авжеж, так: він виснажений, брудний, обріс.
Абст кладе пальці йому на зап'ястя, слухає пульс.
Він бачить страх в очах чоловіка, що лежить на скелі. Чому він лякається, намагається сховати руку?..
Абст хапає її, повертає до себе.
— Німець! — кричить він, побачивши татуїровку. Це останнє, що запам'ятав Карцов. Опритомнів він уже в підземеллі.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
БЕЗУМЦІ
Перший розділ
Він розплющив очі в ліжку, яке займало добру половину тісного кам'яного закутка. Поруч стояв Глюк і годував його з ложечки м'ясним бульйоном, гарячим, міцним. Чашка хутко спорожніла.
— Більше не можна, — повчально сказав Глюк. — Здохнеш, якщо обжерешся.
І він пішов, замкнувши за собою двері.
Абст поки що не приходив.
Тричі на добу Глюк приносить їжу, каву. Майже не розмовляє. Задав кілька запитань: вік, професія, чи довго був у воді…
Лік часу Карцов веде так: три прийоми їжі, отже, минула доба; знову сніданок, обід та вечеря — ще доба.
Маленька лампочка під самим склепінням горить увесь час; світло її трохи пульсує.
Карцов ситий, відпочив, цілком екіпірований — на ньому такий самий в'язаний светр, штани та шапочка, що й у Глюка. Одяг теж приніс рудобородий, кинув на ліжко, вказав рукою: одягайся! Згадавши щось, пішов і повернувся з повстяними черевиками — жбурнув їх під ноги Карцову і мовчки став біля дверей.
Карцов натягнув штани, насилу просунув голову у вузький комір светра, взув черевики.
Глюк сів на ліжко, підняв холошу на лівій нозі.
— Помацай, — наказав він, плеснувши себе по гомілці, — помацай і визначи, що тут було, якщо ти справді лікар.
Карцов сів навпочіпки, обережно торкнувся грубого синювато-білого коліна свого вартового.
— Не тут. — Глюк похитав головою. — Нижче бери.
Карцов ковзнув руками до литконожного м'яза, помацав гомілку. На кістці було стовщення. Пальці ретельно обмацали кістку, пром'яли м'язи.
— У вас був перелом, — мовив. — Навскісний закритий перелом, напевно, обох кісток. А лікували вас погано: велика гомілкова кістка зрослася не зовсім правильно… Я не помилився?
Глюк мовчав.
— Коли це сталося? Років п'ять тому?
— Шість…
Все це відбувалося вчора, на третій день перебування Карцова в гроті.
А сьогодні, одразу після сніданку, Глюк вивів бранця з печери. За дверима їх ждав радист.
І ось вони йдуть вузьким, звивистим коридором. Лампочки, підвішені на забитих у скелю гаках, ледве блимають, треба пильно дивитися під ноги, щоб не спіткнутись.
Провідники зупиняються біля півкруглих дверей. Глюк тягне залізну клямку. Двері відчиняються.
Велика печера. Вгорі безліч сталактитів, стіни порівняно гладенькі, підлогу в центрі вкрито брезентом, під яким вгадується щось м'яке.
Посеред печери ніби стіл, коло нього кілька складених табуреток та жердина з поперечкою. А на жердині настовбурчився сірий какаду — справжній, живий!
Карцову ввижається: ось папуга стрепенеться, залопоче крильми, прокричить: «Піастри, піастри!» — і в печері з'явиться кульгавий Сільвер…
Та папуга нерухомий. А замість героя «Острова скарбів» до столу підходить Абст.
Він вийшов збоку, кивком указав Карцову на табуретку, сів сам.
Позаду бранця грюкнули двері: конвоїри пішли.
Простягнувши руку, Абст підсовує папузі блюдечко з кормом, перекладає на столі книги. Так минає близько хвилини.