Ось папуга невдало, повернувся, ланцюжок зашморгнув другу лапку, і, впавши з сідала, птах повиснув униз головою. Абст підводиться, розплутує пташку і садить на місце.
— Розповідайте, — каже він. — Отже, чотири місяці тому вас мобілізували. Що було далі?
— Мене направили до Мурманська. Ви знаєте цей порт?
— Ви офіцер?
— Так, мені присвоєно звання капітана медичної служби. Я б не дезертирував, та…
— О-о! До того ж ви ще й дезертир! — Абст посміхається. — Ну-ну, що ж примусило вас кинути військову службу у росіян? Розповідайте, це дуже цікаво.
— Я прибув до частини. А незабаром з'ясувалося, що її відправляють на фронт.
— Так і слід було сподіватися… Що ж, ви не хотіли воювати проти своїх? Патріотичні почуття не дозволили вам підняти зброю проти німців?
— Так.
— Дуже похвально. А що завадило б вам, прибувши на фронт, перейти до німців? Ви не подумали про таку можливість?
— Перебіжчику не ймуть віри. Особливо, якщо цей перебіжчик від росіян. А втім, ви це добре знаєте. Ви самі виловили мене в океані, доправили сюди, хоч я й не просив про це, а тепер смієтеся з мене, не вірите жодному моєму слову. Що ж, за це не докорятимеш. Я на вашому місці, напевно, зробив би так само.
— А ви відверті, пане дезертир!
Карцов розводить руками, мовляв, нічого іншого йому не лишається.
— Розповідайте, що було далі.
— Далі? — Карцов робить паузу. — Чесно кажучи, говорити далі не хочеться, бо далі сталося те, чому ви й зовсім не повірите.
— І все-таки…
— Випадок звів мене з моряком союзного конвою, що привіз до Мурманська військовий вантаж. Мій новий знайомий виявився американцем німецького походження. Ми хутко потоваришували, знайшли спільну мову. Можливо, тому, що обох нас доля позбавила батьківщини… Коротше, я ризикнув і заговорив з ним відверто. І ось перед відплиттям конвою він приніс мені одяг. Я переодягнувся. У моїй кишені морська книжка та інші папери, які дозволять пройти в порт…
— Він узяв вас до себе на судно?
— Уявіть, так. Він боцман, сховав мене в приміщенні для якірного ланцюга. Там я просидів чотири доби. А на п'яту, коли ми були далеко в морі, нас торпедували. Транспорт затонув. Я чудом врятувався.
Карцов розуміє, що Абст йому не вірить. Та він і не ждав іншого. Проте головне попереду…
— Ви, певна річ, запам'ятали назву корабля, на якому пливли, можете вказати місце й день катастрофи?
Запитання не застукало Карцова зненацька. Він знає, що відповісти. Того року гітлерівські підводні човни, діючи групами, або, як тоді казали, «вовчими зграями», часто атакували транспортні каравани, що йшли до радянських портів. Один такий наліт на великий конвой, коли він уже пішов у зворотний рейс, було здійснено місяць тому. Німці потопили кілька суден, а кораблі охорони, в свою чергу, послали на дно ворожу субмарину. Повідомлення про бій конвою з фашистами обійшло всі газети. Готуючись до бесіди з Абстом, Карцов відновив у пам'яті подробиці. І тепер упевнено називає дату й приблизне місце події. Він хотів було вказати й номер одного з загиблих транспортів, та в останню мить передумав. Навряд чи повинен бути надмірно точний у своїх свідченнях чоловік, який стільки перетерпів.
— Тепер про корабель, на якому я плив, — каже він. — Транспорт не мав назви. На борту були цифри. Білі цифри на сірому корпусі. Які, не запам'ятав. Я довго плавав у холодній воді, а це не сприяє зміцненню пам'яті.
— Зачекайте! Що ж, кораблі конвою не підбирали людей з торпедованих суден?
— Не знаю. Мабуть, ні. Там таке робилося!.. Мені здається, уцілілі транспорти прискорили рух, щоб швидше піти з небезпечного місця.
— Як же ви врятувались?
— Конвой було атаковано, коли почало смеркати. Кілька годин я плавав серед уламків. На мені був надувний жилет, і я підібрав ще один.
— Де це трапилося?
— Гадаю, в Баренцовому морі.
— А ви уявляєте, де перебуваєте тепер?
— Загалом, уявляю.
— Відстань із Баренцова моря до нас ви пропливли на своєму надувному жилеті?
— Цю відстань я проплив на борту судна. Мене і ще кількох чоловік підібрало британське госпітальне судно. Як виявилося, воно йшло в ці води. Наскільки я міг збагнути з розмов матросів, десь тут міститься військово-морська база союзників.
— Як ви знову опинились у воді? Що трапилося з судном?
— Його також торпедували.
— Торпедували госпітальне судно?