— Лікарю, — скаржиться він, — нога в мене розболілася. Завжди, коли змерзну, болить нога, де був перелом. Чого б це?
Карцов пояснює.
— Ну, а перетинки? — розпитує Глюк. — Пішов на глибінь, і відразу позакладало вуха. Намагаюсь продути — не можу. Добре, що пройшло. А то вже думав спливати. Ось і тут трохи болить. — Рудобородий пальцями торкається чола.
— Нежить?
— Є трохи. — Глюк усміхається. — Диви-но, ви й це знаєте.
— Годі вам! — Карцов розсердився. — Все перевіряєте мене. Сумніваєтесь: лікар я чи ні?
— Що ви! — Глюк регоче. — Це я так. З вами й пожартувати не можна. Ото який ви вразливий, справді.
Людей нагодовано. Після важкої роботи вони сплять.
Карцв замикає двері й виходить. Так, йому довірено ключ. Але це тільки видимість свободи. Кожен його крок під таємним контролем. Де б він не був, завжди поблизу тиняється хтось із Абстових помічників чи й сам хазяїн грота. А частина підземелля, де працює Абст, радіорубка, камбуз і якісь інші служби, — ця частина грота взагалі заборонена для нього.
Сьогодні він викличе Рішер на розмову. У нього в кишені маленький чорний валок — касета з плівкою, вийнята з тайника на майданчику. Касета повинна примусити Рішер заговорити.
Карцов наближається до тунельного роздоріжжя. Праворуч дорога до «забороненої зони», ліворуч — до Рішер. Її кімнатка поблизу вихідного тунельного отвору.
До повороту лишилося кілька метрів, коли в тунелі пролунали кроки.
Карцов спиняється. Кроки дедалі гучніші. Тепер можна визначити, що йдуть кілька чоловік. Вони наближаються до роздоріжжя.
Притиснувшись до стіни, Карцов жде.
Попереду Глюк. Окрім пістолета, він озброєний ще й автоматом. Потім повз Карцова цепом проходять незнайомці. Перший, як він встигає помітити, зовсім молодий. На ньому військова офіцерська форма. Руки сковані.
В наручниках і ті, що йдуть слідом. Це теж військові, але, певно, солдати. Німці? Ні, у тих інша форма. Та й ці зовні не такі: смугляві, схожі на жителів півдня. У того, що йде останнім, кремезного здорованя з сережкою у вусі, кучеряве чорне волосся.
Позаду іде Вальтер з автоматом напоготів.
Незнайомців п'ятеро. Карцов пригадує: стільки ж було касет-циліндрів. Хто ж ці люди? Американці чи англійці?
Група рухається в напрямку до лагуни. Кроки стихають.
Постоявши, Карцов виходить з укриття.
Звичайні процедури у Рішер Карцов робить машинально. Двічі він ловить себе на тому, що, припинивши роботу, тупо дивиться пацієнтці в обличчя. Нервує й вона: прискорений пульс, неспокій в очах.
— Що там скоїлося? — запитує Рішер. — Я чула, мимо пройшли люди, кілька чоловік…
Карцов не встигає відповісти. Двері відчиняються.
Це Абст. Він вітається, розпитує про самопочуття хворої.
— Давно ви тут? — запитує Карцова.
— Хвилин двадцять, шеф. Я прийшов у призначений час. Вам здається, я спізнився?
Абст не відповідає. Помовчавши, звертається до хворої.
— Де ваш ключ?
Рішер кивком вказує на двері.
— Я замкну вас, — каже Абст. — Замкну на годину або півтори. Рейнхельт, постарайтеся розважити свою підопічну. Сьогодні вам надаються всі можливості випробувати благотворний вплив психотерапії.
Посміхнувшись, він виходить і замикає двері. Чути, як двічі обертається ключ у замку. В кімнаті тиша. Рішер тяжко дихав.
— Випийте. — Карцов подає їй склянку води.
— Що там скоїлося? — знову питає вона. — Привезли нову партію?.. Ви бачили циліндри, які спливали з-під води?
— Бачив.
— У циліндрах були люди… Це їх провели повз двері?
— Так.
— Скільки?
— П'ятеро.
— Боже мій, — шепоче Рішер, — боже, ще п'ятеро!
— Хто вони? Що з ними зроблять?
— О, ви все добре знаєте! — Рішер з ненавистю дивиться на Карцова.
— Ні, каже він, — я багато про що догадуюсь, але нічого не знаю напевно.
— Брехня!
— Мене замкнули з вами. Подумайте: чому? — Карцов витягає з кишені касету з плівкою. — Ваша, — каже він, тримаючи касету на долоні. — Там, у розколині біля лагуни, ще чотири таких валики. І кінокамера.
В очах Рішер жах.
— Ви необережні, — мовить Карцов. — Хіба можна так ризикувати?
Він подає касету.
— Візьміть і викиньте. Беріть же!
Рішер ледь помітно хитає головою.
— Не можна?.. А, розумію: її треба зберегти. І інші теж?.. Гаразд. — Карцов ховає касету до кишені. — Гаразд, я сховаю їх надійніше. І кінокамеру. Вони будуть цілісінькі, не турбуйтесь. Я вкажу вам місце… — Він бере Рішер за руку. — Скажіть, що зробить Абст з тими людьми?