У Глюка, що йшов поруч зі мною, фізіономія випромінювала щастя. Я ж кусала губи, щоб не розплакатися.
Ми ввійшли до великого універсального магазину. Глюк лишився внизу — він хотів випити кухоль пива, а я піднялася в торговий зал.
Мене позбавили зв'язку з товаришами. Я одна в оточенні ворогів, вони добиваються успіхів, спинити їх ніхто не може. Як боротися з ними, та й взагалі — чи можлива боротьба, чи є в цьому хоч краплина сенсу? Чи не краще припинити опір і пливти за течією?
Такі були думки, з якими я безцільно блукала магазином, переходячи од вітрини до вітрини. І раптом на одному стенді побачила портативну кінокамеру. Я завмерла, не зводячи з неї очей.
Купила її разом з запасом плівки, придбала безліч інших речей, здебільшого зовсім не потрібних: серед покупок легше було пронести кінокамеру на острів.
Я купила кінокамеру, бо все-таки сподівалася відновити зв'язок з товаришами. Яким убивчим звинуваченням фашизму були б кінодокументи про діяльність Абстової «лабораторії»!..
Та повертаюсь до випадку з плавцями. Взимку 1941 року троє утекли з острова. На пошуки підняли всю охорону. Втікачів наздогнали. Одного вбили під час перестрілки, двох схопили й привели до Абста.
Чому вони тікали, не знаю й досі. Можливо, на них вплинула жорстока поразка, якої зазнали німецькі війська в битві на підступах до російської столиці? Хтозна!
Я була певна, що Абст знищить їх. Та обох утікачів ізолювали від інших плавців, і все. Абст навіть не допитав їх. У ці дні він, на жаль, досягнув мети, до якої здавна прагнув, і не виходив з лабораторії, закінчуючи серію останніх експериментів.
Через тиждень плавцям зробили операції — спершу двом дезертирам, потім усій групі, за винятком Глюка й Вальтера. Семеро загинуло під Абстовим ножем. Решта перетворилися в безвольних, покірних істот. Тепер Абст міг не боятися, що вони втечуть чи проговоряться.
Повторюю, вся ця група складалася з німців. Та німці були тільки першими жертвами. Після початку війни більшість піддослідних почали привозити з таборів військовополонених. Одбирали водолазів і спортивних плавців.
Час од часу навчених плавців групами по два-чотири чоловіки вивозили з острова. Куди — не знаю. Але назад ніхто не повернувся. Натомість прибувало «поповнення». Здорові, сильні молодики проходили короткий курс підготовки під керівництвом Глюка й Вальтера і — лягали на стіл в операційній Абста.
А минулої весни всіх нас привезли сюди…
Рішер замовкла, тяжко переводячи дух. Карцов намагається всміхнутись їй. Усмішка не виходить.
— Дякую, Марто! Я задам кілька питань. Абст цілком довіряє Глюку й Вальтеру. Чому?
— Глюк — найкращий плавець, чудовий водолаз.
— І це все?
— Він убивця. П'ятнадцять років каторги…
— Що ж він зробив?
— Топив людей. Це була справа, що набрала широкого розголосу. Фотокартки злочинця обійшли всі газети. І я, побачивши Глюка на острові, одразу його впізнала, хоч він одростив бороду. Він топив купальників, коли працював водолазом рятувальної станції.
— Нащо?
— Потім «розшукував» трупи загиблих і одержував винагороду.
— І Абст витягнув його з тюрми? Глюк знає, що може туди повернутися?
— Так.
— А Вальтер?
— Такий же негідник. Правда, у тюрмі він не сидів. Та Абст знає про нього щось таке… Словом, він тримає в руках і Вальтера.
— Ви казали, що втратили зв'язок з підпільною групою. Проте в листах додому можна було назвати потрібне ім'я, обережно натякнути… Ви не використали таку можливість?
— Я була зв'язана тільки з керівником групи. Вдома про нього не знали. Та й взагалі я не могла згадувати його ім'я в листі: Абст ретельно перевіряє всю кореспонденцію. Я хотіла поїхати звідси хоч ненадовго. Не пощастило…
— Тепер про плавців… — Карцов немов веде далі перервану думку. — А що як цим бідолахам можна повернути пам'ять, волю? Споатку я шукав нагоди знищити грог разом з його мешканцями. Тепер розумію: треба неодмінно допитати Абста. Яка ваша думка?
— Навряд чи Абст щось скаже. Та йдеться про двадцять три життя, тому варто спробувати.
— Саме так. І якнайскоріше! Мені влаштовують усе нові й нові провокації та пастки — Глюк і Вальтер де завгодно кидають свої пістолети: бери, дій! Якось я зловчився й перевірив патрони Глюкового парабелума, «забутого» на майданчику. Вони були холості! Абст і його помічники весь час заходять до печери плавців, щоб глянути, що я роблю. Один з них неодмінно стовбичить у дверях, коли я годую групу або вкладаю її спати. Навіть уночі я чую, як хтось підкрадається до дверей і довго стоїть, прислухаючись…