Італієць мовчить.
Вальтер іде до крана, під'їжджає на ньому до лагуни Ось він витягнув шию, нахилився, напружено вдивляється У воду.
— Глюк, іди-но сюди! — кричить він. Рудобородий підходить.
— Онде, біля трапа, бачиш?.. Та он же, он! — Вальтер сплигує на землю, присідає, показує рукою. — Ну, бачиш?
— Матір божа! — мурмотить Глюк. І раптом кричить: — Він! Хай мені очі повилазять, якщо це не він!
Глюк квапливо спускається трапом.
— Диявол! — чує Карцов його голос. — Ніяк не дотягнусь. Подай мені жердину!
— Ногою, — радить Вальтер, — ногою підчепи.
Карцов притуляє лице до щілини поміж ящиками. Що вони знайшли у воді? А втім, яка різниця? Зараз головне — вислизнути звідси, дістатися до плавців, нагодувати їх… Та як це зробити? Варто залишити сховище, і його зразу ж помітять.
Тим часом на трапі з'явився Глюк. Ось він ступив на майданчик, урочисто підніс руку. В його руці… респіратор!
— Сплив, — кричить він, — повернувся до господаря!
Він любовно гладить дихальний апарат, струшує з нього воду.
— Поглянь-но! — дивується Вальтер. — Той самий?
— Він, Вальтер! — Глюк тицяє пальцем у кисневий балон. — Бачиш, пляма? Я сам підфарбував тиждень тому.
— В чому справа? — питає Галлер.
Рудобородий, гмукнувши, підморгує Вальтеру.
— Дурниці, — посміхається він. — Загубили апарат. А тепер, бачте, знайшли.
Так, це респіратор, що його викрав Карцов. Підводний тайник був надійний, доки в лагуні не зчинилася дика колотнеча. Хвилі викинули дихальний апарат з розколини. Свинцевий пояс, відчепившись, пішов на дно. А респіратор сплив — для цього досить, щоб у шланзі або гумовому мішку лишилося трохи повітря. Треба було ретельніше прикріпити вантаж.
Карцов морщиться. Як ускладнилося становище!
— Увага! — кричить Галлер. — Увага, Глюк!
З води виринає Абст. Він підпливає, гальмує біля майданчика, підіймається трапом.
Йому допомагають роздягнутися, поздоровляють, усі горланять, перериваючи один одного. Віддалік мовчки стоїть італієць.
— Ну от, спектакль закінчено, — задоволено каже Абст, сідаючи на камінь. — Потрібен висновок фахівця. Вам сподобалося, лейтенант Пелла?
— Мені було шкода тварини. — Італієць зволікає. — Я хочу піти звідси.
— Воля ваша! — Абст розсердився. — Я гадав, що ми поговоримо. Сьогодні ще є час. Завтра буде пізно. Пізно для вас, лейтенант!
— Нам нема про що розмовляти.
— Навпаки, розмова передбачається важлива… Хвилинку! — Абст звертається до помічника — Глюк, звідки цей респіратор?
Плавець винувато пояснює.
— Певні, що той самий?
— Так ось вона, позначка. — Глюк підіймає респіратор. — Погляньте на горловину балона, шеф. Фарба облупилася, я й підмастив. Бачте: балон сірий, а підфарбовано голубим. Я сам фарбував, шеф.
— Дайте сюди!
Глюк подає респіратор. Абст оглядає його, намагається відгвинтити вентиль балона.
— Скільки разів казав, не загвинчуйте намертво! Ану лишень, одгвинтіть!
— Це не я, шеф…
Абст обертається до другого помічника. Вальтер хитає головою:
— І я до цього непричетний. Глюк тільки встиг виловити його з води, як з'явилися ви. Ну, всі ми кинулися до трапа… Вентиль було загвинчено, шеф.
Абст розлютований.
— А клапанна коробка? — кричить він, — Дивіться, краник перекрито! Хто це зробив?
На майданчику мовчання.
— Хто це зробив? — Тепер Абст тихо цідить слова. — Виходить, сам водолаз? Спустився під воду й там намертво перекрив балонний вентиль і кран у клапанній коробці? Навіщо? Щоб тут же, задихаючись, скинути з себе апарат, вантажі й кулею летіти на поверхню?.. Хочете запевнити мене, що так воно й було?
Карцов чує кожне слово, бачить розлючену Абстову фізіономію — той уже про все догадався, бачить страх і розгубленість на обличчях помічників.
— Я можу розповісти, як усе сталося, — веде далі Абст. — Знайте ж, респіратор було сховано на глибині, а не панічно кинуто в хвилину небезпеки. Спершу його акуратно ізолювали від води, а вже потім запхнули до якоїсь скельної щілини.
— Навіщо, шеф? — шепоче радист.
— Навіщо, навіщо! — Абст злісно мружиться. — Цей тип удавав з себе нетяму. А під водою він працює не гірше за нас! Він сховав респіратор, щоб узяти його, коли настане час… Де він, цей Рейнхельт, чи як його там по-справжньому?
— Зачекайте, Абст, — задумливо мовив Галлер. — Ось уже кілька разів я чую це ім'я… Хто він, звідки взявся?
Абст коротко пояснює.
— Рейнхельт, — бурмотить агент, — Ганс Рейнхельт, лікар… Виловили місяців два тому, кажете ви? — І раптом вигукує: — Татуїровка на руці — «Ганс»?!