Поки що.
Січень 2015-го
В університетській бібліотеці на полиці стоїть книжка.
Вона не якась там незвична, але саме цій книжці тут не місце.
Хтось помилково поставив її у відділ художньої літератури, попри те що чимало з описаного в ній — правда, решта теж доволі правдива. У відділі художньої літератури в цій бібліотеці не так багато людей, як в інших, тож його ряди погано освітлені й часто припадають пилом.
Ця книжка належала до колекції, що пожертвував університету власник, згідно з його останньою волею і заповітом. Усі книжки забрали до бібліотеки, систематизували за десятковою класифікацію Дьюї, позначили наліпками з баркодом з внутрішнього боку обкладинок, щоб можна було відсканувати їх на стійці та розіслати в різних напрямках. Саме цю книжку відсканували тільки раз, коли додавали до каталогу. На сторінках не згадане ім’я автора, тож до системи її внесли з позначкою «Невідомо», і вона очолювала список книжок авторів, чиї прізвища починаються на «Н», але згодом заблукала в алфавіті, і тепер решта книжок кружляли навколо неї. Кілька разів її брали до рук, розмірковували й повертали на місце. Корінець книжки потріскався. Якось нею зацікавився професор, уважно прочитав перші кілька сторінок і збирався згодом повернутися до читання, але забув про свій намір.
Відколи книжка живе в бібліотеці, її ніхто не прочитав від першої сторінки до останньої. У декого (як, можливо, і в забудькуватого професора) могла промайнути думка, що їй тут не місце. Що вона, напевно, мала б належати до спеціальної колекції і зберігатися в кімнаті, звідки нічого не можна виносити, на вхід до якої студентам треба діставати письмовий дозвіл і де зависають бібліотекарі, розглядаючи раритети. На них баркодів нема. І навіть щоб погортати такі книжки, доводиться надягати рукавички.
Але ця книжка залишається у звичайній колекції. Нерухомо застигла в гіпотетичному обігу.
Її обкладинка, виготовлена з тканини глибокого винного кольору, вицвіла від часу та втратила яскравість. Колись на ній були витиснені позолочені літери, але золото зникло, а літери зносилися й перетворилися на гліфоподібні[2] засічки. Горішній кутик назавжди заломився під значно важчою книжкою в коробці, де її зберігали на складі з 1984 по 1993 рік.
Сьогодні січневий день так званого С-семестру, коли заняття ще не почались, але студенти вже повернулися до кампусу, де влаштовують лекції, симпозіуми й репетиції театральних вистав. Це післясвятковий розігрів перед поверненням до звичної рутини.
Закарі Езра Роулінз прийшов до кампусу насолодитися читанням. Через це він відчуває докори сумління, адже мав би витрачати свої дорогоцінні зимові години, граючи (та переграючи й аналізуючи) у відеоігри, щоб як слід підготувати дипломну роботу. Але хлопець стільки годин проводить перед монітором, що відчув майже непереборну потребу дати очам відпочити на папері. Він нагадує собі, що книжки й відеоігри мають чимало точок перетину, утім, точки перетину з відеоіграми він знайде де завгодно.
Закарі вважає, що читати роман — це те саме, що грати в гру, кожен вибір у якій уже здійснив хтось значно кращий за тебе в цій конкретній грі. (Утім, іноді йому хочеться, щоб романи «вибери свою пригоду»[3] знову ввійшли в моду.)
А ще Закарі читав (чи перечитував) цілу купу дитячих книжечок, адже те, про що розповідають у них, здається йому більш схожим на історії, однак хлопець пам’ятав, що це може бути симптомом наближення кризи зрілого віку. (Він мало не очікує, що ця криза зрілого віку вигулькне, як зозуля з годинника, точнісінько на його двадцять п’ятий день народження, до якого залишилося якихось два місяці.)
Бібліотекарі вирішили, що він спеціалізується на літературі, аж поки хтось із них не завів з ним розмову, а Закарі не відчув потреби зізнатися, що насправді він один з адептів вивчення новітніх медіа. Щойно розпрощався зі своїм новим амплуа, як одразу засумував за ним: це була маска, за якою він міг насолоджуватися, не помічаючи цього. Закарі здавалося, що у своїх окулярах з квадратною оправою і светрах грубого плетіння він скидається на студента-філолога. Він ще досі геть не звик до зим у Новій Англії, тим паче до таких, як ця, коли сніг не вщухав ані на мить. Закарі прикривав своє виплекане на півдні тіло важкими шарами вовни, загортався в шарфи й зігрівався гарячим какао з термосів, яке іноді приправляв крапелькою бурбону.
До кінця січня залишилося два тижні, і Закарі втомився від свого списку дитячої класики, принаймні тієї, що є в бібліотечній колекції, тож перейшов до книжок, які намислив прочитати. Мимохідь він розгортав ті, що траплялися під руку й чимось зацікавлювали, і прочитував кілька перших сторінок. Це стало його ранковим ритуалом — виймати вподобаний примірник зі стелажів у бібліотечній волого-книжковій тиші, а потім повертатися до кімнати в гуртожитку й решту дня читати.
2
Гліф — елемент письма, конкретне графічне представлення графеми або її частини (літера, число, знак пунктуації, символ тощо), тобто одиниця графіки.