В атріумі зі слуховим віконцем він тупає ногами, щоб струсити із черевиків сніг на килимок біля входу, і кидає «Ловця у житі»[4] та «Тінь вітру»[5] в коробку для повернення, замислюючись, чи не запізно засумніватися у своїй спеціалізації посеред другого курсу магістерської програми. А потім нагадує собі, що йому подобаються новітні медіа, а якби вивчав літературу п’ять з половиною років, то, напевно, уже втомився б і від неї також. Йому хотілося б спеціалізуватися на читанні. Без жодних відгуків та іспитів, аналізів — просто читати собі.
У відділі художньої літератури, що на два поверхи нижче, де вздовж коридору на стінах висять у рамках літографії кампусу ранніх років, зараз навдивовижу мало людей. Коли Закарі йде між стелажами, навіть кроки його відлунюють. Ця частина будівлі давніша, вона геть не схожа на світлий атріум біля входу, стелі тут нижчі, тож книжки ніби підпирають їх, а світло від лампочок, що, між іншим, мають звичку перегорати, хоч скільки їх міняй, падає довкола вузькими тьмяними прямокутниками. Закарі спадає на думку, що він колись після випуску, якщо матиме гроші, дасть бібліотеці особливу пожертву на ремонт електропроводки в цій частині будівлі. «Необхідне для читання світло подароване З. Роулінзом. Випуск 2015. Користуйтеся на здоров’я».
Він нещодавно закохався в Сару Вотерс[6], тож ретельно вивчає розділ на літеру В. Попри те що в бібліотечному каталозі було вказано кілька назв, «Маленький незнайомець» — єдиний на полиці, тож хлопцеві не довелося думати, що саме вибрати. Потім Закарі шукає те, що називає таємничими книжками, якщо не впізнає заголовка або ніколи не чув про автора. Розпочав з пошуків корінців без назви.
Потягнувшись до горішньої полиці (нижчому студентові для цього знадобилася б драбина), хлопець витягає книжку в обкладинці з тканини винного кольору. Ні на обкладинці, ні на корінці назви немає, тож Закарі розгортає книжку на першій сторінці.
Він перегортає сторінку, щоб подивитися, чи є на наступній список авторів, але там одразу починається текст. Закарі гортає до кінця, проте не бачить там ані подяк, ані авторського коментаря, є лише наліпка з баркодом ззаду на обкладинці. Він повертається на початок і не знаходить ані копірайта, ані дати, ані інформації про наклад.
Книжка доволі давня, а Закарі не так багато знає про історію книговидання чи палітурної справи (можливо, у певний період такої інформації в книжці не давали). Відсутність автора геть спантеличує його. Напевно, сторінка загубилася або сталася помилка під час друку. Хлопець гортає сторінки й помічає, що кількох бракує, трапляються порожні місця й відірвані кутики, але зі вступом усе гаразд.
Закарі читає першу сторінку, потім наступну й ще одну.
А потім лампочка над його головою, що освітлювала цей відділ, блимає і згасає.
Закарі неохоче згортає книжку та кладе її на «Маленького незнайомця». Ретельно затискає обидві книжки під пахвою і повертається до освітленого атріума.
За бібліотечною стійкою сьогодні працює студентка, її волосся закручене жмутом, а вкупі його тримає кулькова ручка. Таємнича книжка завдає дівчині клопоту: спочатку її неможливо було відсканувати, а потім результат видавав геть іншу книжку.
— Гадаю, у неї неправильний баркод, — каже дівчина. Клацає по клавіатурі та примружено дивиться на монітор. — Упізнаєш її? — запитує іншого бібліотекаря за стійкою, чоловіка середнього віку, у светрі ядучого зеленого кольору.
Він гортає перші сторінки, супиться.
— Немає автора. Це щось новеньке. Де вона стояла?
— У відділі художньої літератури. Десь на полицях з літерою В, — відповідає Закарі.
— Може, слід перевірити серед «Анонімів», — радить бібліотекар у зеленому светрі, віддаючи книжку й перемикаючи увагу на іншого відвідувача.
Бібліотекарка ще трохи клацає і хитає головою.
— Однаково не можу знайти, — повідомляє вона Закарі. — Дивина.
— Якщо це проблема… — починає хлопець, але змовкає на півслові, сподіваючись, що дівчина просто дозволить йому взяти книжку. Дивним чином він уже відчував себе її власником.
— Не проблема, я позначу це у вашому профілі, — озивається бібліотекарка. Вона вводить щось у комп’ютер і ще раз сканує баркод. А потім підштовхує до нього книжку без автора разом з «Маленьким незнайомцем» і студентським квитком.