18. Ти — першість, ти — вічність, ти — Всесвіту кров життєдайна,
Ти — страж непідкупний законів природи, ти — тайна.
19. Ти — сонячно-місячноликий, ти — полум’я жертви,
Ти світ осяваєш навкруг своїм світлом немеркним.
20. Усе, що між небом і понад землею, — твій вівтар,
Пронизує образ твій небо, і землю, й повітря.
21. До тебе боги припадають із вигуком: „Свасті!»
Тебе святі ріші благають: рятуй від напасті!
22. Васави і Рудри, Марути, Ушмапи і Вишви,
Ще й сонми асурів тебе прославляють, найвищий.
23. Твій образ сторукий, стоногий, стоокий, столикий,
Стозубий, стобедрий — породжує трепет великий.
24. Торкаючись неба, глядиш попеліючим зором,
Таким тебе вздрівши, вгамується серце не скоро.
25. Побачивши пащу відкриту, мов час, нещадиму,
Благаю: Всевишній, рятуй мене, грішну людину!
26. Сини Дгрітараштри, готові у битві вмирати,
І Бгішма, і Дрона, й хоробрі проводирі раті,
27. Йдуть в пащу твою із безжальними шаблезубами,
І виснуть на них із розтрощеними черепами.
28. Як ріки нестримно до берега прагнуть морського —
У безвість палючу йдуть витязі роду людського.
29. Як ніжні метелики в полум’ї свічки — пропащі,
Так гинуть світи, до твоєї наблизившись пащі.
30. Це ти вогняними облизуєш їх язиками,
Розсіюєш світло і все розсікаєш, мов камінь.
31. Скажи мені, хто ти, всели в моє серце надію,
Не годен тебе я пізнати, збагнуть твою дію».
32. «Я — час, — мовив Крішна, — усе руйнувати я мушу.
Живими я воїнів з битви і так не відпущу.
33. До бою ставай, і щоб серце від мук не боліло,
Я сам буду битись, а ти будеш — воїном зліва.
34. Долай супротивника, вклинься в його оборону,
Я й так уже вбив їх — і Карну, і Бгішму, і Дрону».
35. Почувши наказ Усевишнього, воїн звитяжний
До нього звернувся в поклоні, задумався тяжко:
36. «Весь світ обняла твоя слава. Радіють блаженні,
Ракшаси кидаються врозтіч, немов навіжені.
37. І як тебе, вчителю, не прославляти, коли ти —
Буття-небуття, нескінченність, отець-повелитель.
38. Ти — родоначальник богів, всього світу опора,
Основа науки, обитель святельника в горах.
39. Ти — сонце, ти — місяць, ти — води, що все омивають,
Ти — предок усіх, і усі тобі гімни співають.
40. Ти — всі. Тобі слава лунає із заходу й сходу,
Ти — міць, і нема перепон для твойого приходу.
41. Я чистосердечно товаришем звав тебе завше,
В наївності юній обличчя твого не пізнавши.
42. Поклін не віддав на прогулянці десь, а чи, може,
При людях або наодинці — прости мені, Боже!
43. Ти — Всесвіту цього творець в його русі й спокої,
Ніде в трьох світах не знайти більше сили такої.
44. Тому прихиляюся нині до тебе всім серцем,
Як батько до сина, до мене ти будь милосердним.
45. Від того, що бачив я, сповнений жахом до краю,
Верни попередній свій, вчителю, образ, — благаю!
46. Ніколи уже не забуду твоєї науки,
Та чотирируким стань знову, о тисячорукий!»
47. «Я вищий свій образ тобі дав можливість уздріти,
Його, окрім тебе, ніхто ще не бачив на світі.
48. Цей образ ні силою знань, ані подвигу й жертви
Нікому, крім тебе, іще не являвся зі смертних.
49. Мій вид лицезрівши жахливий не плач, не губися;
50. Без страху, із серцем спокійним на цей подивися.
51. Так мовлячи, знов перед учнем учитель явився
У давній подобі, в якій упізнав його витязь.
52. «Дивитись на тебе, — рік Арджуна, — знову я можу,
І знов до свідомості і рівноваги приходжу».
53. «Ти бачив, — рік Крішна, — мій образ в такому із втілень,
В якому й боги би його споглядати хотіли.
54. Та силою вед, ані зброї, ні жертви, одначе,
Ніхто не побачить його, яким ти його бачив.