55. Пізнати його, пам’ятай, таким можна тоді лиш,
Коли в саможертві себе на частини не ділиш.
56. Хто власною ціллю зробив моє слово і діло, —
Нікому не ворог, мені він належить всеціло».
ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
ВІДДАНЕ СЛУЖІННЯ
1. «Чи ті, які суть твою, — Арджуна мовив, — пізнали,
Чи ті, що в неявлене вірять, найбільш досконалі?»
2. «Найбільш досконалі, — сказав на те Чотирирукий, —
Хто вірить у мене без сумніву і без принуки.
3. Та навіть і ті, що в неявлене вірять ще нині,
У вічне, незрушне, чи в те, що на самій вершині, —
4. Чуття, і смаки, і прив’язаності подолавши
Розважністю й розумом, прийдуть до мене назавше.
5. Таких, що в неявлене вірять, на світі ще много,
Важка і крута їхня до порятунку дорога.
6. Хто ділом до мене ішов в послідовності строгій,
І хто мене йоґою визнав, шануючи йоґу,
7. На мені думки зосередив — ніякої кари
Зазнати не може: врятую його від самсари.
8. У мене занур своє серце, умом будь зі мною —
І в мене перейдеш від плоті своєї земної.
9. Не можеш думками, нащадку ясний кауравів,
До мене наблизитись — спробуй тоді через вправи.
10. Коли ж і на вправи твоє неподатливе тіло,
До мене наблизитись можеш завжди через діло.
11. Якщо ж ти в стремлінні до мене й на діло нездатен,
Тоді відречися уже від його результатів.
12. Бо ліпше від вправи — знання, від знання ліпший роздум,
Відмова від плоду діяльності — краща ніж розум.
13. Від заздрості і співчуття, від терпіння й страждання,
Від гніву, омани, майна, милосердя, кохання
14. Завжди вільний йоґин, упевнений і незворушний,
Він серце віддав мені, розум віддав мені й душу.
15. Ніхто не тікає від нього і він ні від кого,
Він вільний у вчинках і мислях — приймаю такого.
16. Кого самолюбства і чванства не тиснуть окови,
Хто все задля мене покинув — приймаю такого.
17. Хто пріч відійшов і від доброго і від лихого,
Здолавши любов і ненависть, — приймаю такого.
18. Хто рівний до недруга й друга, хвальби і прокльону,
До холоду й жару, до злого і доброго тону,
19. До слави й ганьби, до прихильного слова і злого,
Хто в помислах непогрішимий — я кличу такого.
20. Хто йде таким шляхом несхибно, хто вірою дише,
Хто прагне мене осягнути — до мене найближчий».
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА
ПОЛЕ ЗНАННЯ І ПІЗНАВАННЯ ПОЛЯ
1. «Іще розтлумач, — мовив витязь, — пракріті й пурушу:
Знання і предмет пізнання розрізнити я мушу».
2. «Затям же, знанням, — мовив Крішна великий, — є поле.
Та хтось же працює, щоби не було воно голе.
3. Приймай мене тим, хто науки поля усі звідав,
Бо той, хто пізнав тіло й душу, йде мудрості слідом.
4. Яким є це поле знання, звідкіля і що значить,
І ким є той, хто пізнає, я тобі розтлумачу.
5. У гімнах не раз вже співали про це ріші мудрі,
Згадай-но хоча би священні рядки Брагмасутри.
6. Основа особи, омана, осягнення суті,
І вигонів п’ять, де чуттів одинадцять пасуться,
7. Огида, прив’язаність, радість, вдоволення, воля —
Ось, коротко, те, що потрібно віднести до поля.
8. Смиренність, повага до вчителя, самовладання,
Терпіння, відвертість, чеснота, відсутність жадання,
9. Відчуженість від насолоди, багатства і блага,
Байдужість до болю, до старості й смерті зневага,
10. Думок рівновага у справах невтішних, при тому
Від кревних відреченість — сина, дружини, від дому,
11. На мене скеровані мислі, відсутність гордині,
Віддаленість від товариства в пустельній яскині.
12. Знанням є осягнення правди, оманою — решта,
Найвищою стійкістю тільки усе це збагнеш ти.
13. Затям собі, як увійти у безсмертності браму:
За межами наших чуттів лежить вічності брагмо.