14. Усюди у нього є руки, і ноги, і очі,
Воно проникає, де тільки проникнути хоче.
15. Чуттями всіма володіє, од всіх незалежне,
Нічим не обмежене, в проявах власних безмежне.
16. Незрушне воно і ніколи не знає спокою,
Далеке й близьке, у тобі воно й поруч з тобою.
17. У всьому воно і постійно у сутності власній —
І творить істоти і знищує їх одночасно.
18. Воно — світло світу, воно — протилежність темноті,
Знання і мета, воно в кожній присутнє істоті.
19. Так поле, знання, та предмет пізнання поясняю:
Збагнувши це, бхакта мій в моє бування вступає.
20. Іще необхідно пракріті й пурушу розкрити.
Вони — віковічні, та зміни ідуть від пракріті.
21. Пракріті-природа — основа причинності й дії,
Пуруша-душа — це страждання і радості вияв.
22. Пуруша прямує до ґун — до гармонії, вроди,
Приводить поєднання їх до обнови природи.
23. Великий Владика, твердий, непідкупний, незрушний,
Найвищий Господь — ось хто в тілі пракріті — пуруша.
24. Хто з ґунами разом пракріті й пурушу пізнає —
Хоча і живе, та народжень нових не зазнає.
25. Одні пізнають в собі Господа силою мислі,
А інших до нього приводять діла безкорислі.
26. І ті навіть смерть подолають свою, що учення
Про Бога приймають від інших, немов одкровення.
27. Хто бачить: Всевишній пронизує кожну істоту,
У плинному вічне той спостерігає достоту.
28. Хто Господа бачить у всьому і всюди незмінно,
Не шкодить собі, іде шляхом найвищим постійно.
29. І той, хто збагнув, що природа всі звершує дії,
А розум — без-дія, той справжнім знанням володіє.
30. Той також до брагмо приходить, хто передбачає,
Що кожна частина у цілому перебуває.
31. Знай, Атман ніколи й ні в чім не плямується ділом,
Він непроминальний, хоча й нерозлучний із тілом.
32. Як простір не плямиться, в кожну проникши щілину,
Так в кожному тілі не плямиться Атман, мій сину.
33. Як сонце єдине освітлює гори і доли,
Так само і поля господар освітлює поле.
34. До Бога ідуть, хто зумів оком мудрості вздріти
Звільняння істот від тілесної форми — пракріті».
ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
ТРИ ҐУНИ ПРИРОДИ
1. «І є ще найвище знання, — мовив Крішна, — пізнали
Аскети його і здобули у нім досконалість.
2. Хто сперся на нього, в мою проникає основу,
Той смерті не знатиме і не народиться знову.
3. Є лоном моїм вічне брагмо, я кидаю в нього
Насіння своє для народження всього земного.
4. Для всякого тіла, де здатне воно виникати,
Лиш я — його батько, а брагмо одвічне — це мати.
5. І саттва, і раджас, і тамас — це ґуни пракріті,
Що тіло одвічного міцно зшивають, як ниті.
6. З них саттва — побожність, нема на ній жодної плями,
Вона наділяє нас щастям, здоров’ям, знаннями,
7. І раджас — це пристрасть, і ким вона заволодіє —
Пов’яже його нерозривними узами дії.
8. А лінощі, заздрість, невігластво зроджує тамас —
Брехливими всіх вона прагне приспати устами.
9. До щастя зве саттва, а раджас до пристрасті манить,
Породжує неуцтво тамас, і розум туманить.
10. Подолані раджас і саттва — підноситься тамас,
А раджас і тамас побореш — то саттва зосталась.
11. Допоки вона перевагу утримує, доти
Струмує проміння знання від твоєї істоти.
12. А гору бере почуття із потребою дії —
Всією істотою раджас тоді володіє.
13. Коли зледащів хто, зробився байдужим до всього —
Це тамас святкує в єстві у його перемогу.
14. При саттві в людини земні завертаються строки,
Й вона потрапляє туди, де боги і пророки.
15. Знай, пристрасні, вмерши, у кармі відроджені будуть,
А темні відродяться знову із лона облуди.