Выбрать главу
16. Плід саттви — це доброї справи висока свідомість, Плід раджаса — муки, а тамаса плід — невідомість.
17. Від саттви іде пізнання, йде від раджаса — хтивість, А тамас породжує неуцтво й непросвітлимість.
18. Хто в саттві — йде в гору, хто в раджасі — посередині, Хто в тамаса темного владі — на самій долині.
19. Той, хто в пізнанні, окрім мене, нікого не знає, Вступає у ґун володіння, у мене вступає.
20. Хто ґуни всі три перейшов у стремлінні упертім — Звільнився навік від народження, старості й смерті».
21. «По чім же того, хто всі ґуни пройшов, розпізнати? Скажи, що чинив, як спокуси зумів подолати?»
22. «Хто перед приходом знання, незнання, а чи діла, Не плаче й не прагне, щоб вийшли вони з його тіла,
23. Стійкий, незворушний у радості й горі, мов камінь, Стійкий у хулі і хвалі почуттями й думками,
24. До друга і недруга рівний, байдужий до слави, — Той ґуни здолає, земні покидаючи справи.
25. Хто тільки до мене безмежною вірою прагне, Той, ґуни земні перейшовши, вступає у брагмо.
26. Бо я є оселя того, хто не відає скону, — Оселя безсмертного блага і правди закону».

ПІСНЯ П’ЯТНАДЦЯТА

ЙОҐА НАЙВИЩОГО ДУХУ

1. «Довідайсь про дерево вічне баньян, — мовив Крішна, — Донизу гілками, а з коренів — крона розкішна.
2. Угору й донизу сучки його — з ґун, а коріння Додолу, то наче у світі людські покоління.
3. На дереві тому початку й кінця не збагнути, Ударом меча лиш коріння оте розітнути.
4. Ставай на дорогу, з якої уже не звертати, — Веду я до вічного духа, де світу початок.
5. Без гордості і без принижень, без вигоди й цілі У царство найвищого Атмана входять прозрілі.
6. Не гріти там сонцю і місяцю там не світити, Звідтіль не вернутися — там моя вічна обитель.
7. Лиш частка мене є живими істотами в світі, І манить до себе чуття із природи-пракріті.
8. Вселяючись в тіло або виселяючи звідти, Всевишній розносить чуття, наче запахи вітер.
9. Він слухом, і зором, і нюхом, і смаком заразом — Сюди долучити потрібно ще доторк і розум.
10. В оточенні ґун розкошує, до втіхи охочий, Та суть перевтілень побачать лиш розуму очі.
11. Його просвітленні у власному „я» розпізнали, Не вгледіли розумом й духом лиш недосконалі.
12. Від мене йде світло, яке опромінює світ цей, І сонячне, місячне, зоряне світло — теж звідси.
13. Заради життя я спускаюсь на землю звисока, Істоти земні життєдайним напоюю соком.
14. Вогнем стаючи, у тіла всіх живущих вступаю, І їжу засвоїти тілові допомагаю.
15. Я — в кожнім. Без мене не маєш чуттів, ані знань ти, Всіх вед я тлумач і водночас творець я веданти.
16. Пуруші є — плинний і вічний, один — всередині Істот всіх земних, ну а другий — на ясній вершині.
17. Є третій — найвищий пуруша, він вічно триває, Він — Атман на ймення, світами трьома він владає.
18. Та я понад плинним і понад одвічним так само, Тому наречений у ведах я Пурушоттама.
19. Хто духа найвищого в мені пізнав, просвітленний, Той вірний мені і єством усім прагне до мене.
20. Я мудрість тобі возвістив сокровенну, щоби ти, Осягши її, те здійснив, що повинен здійснити».

ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА

БОЖЕСТВЕННІ І АСУРИЧНІ НАТУРИ

1. «Безстрашність і стійкість, — вів Крішна, — у вивченні йоґи, Жертовність і самовладання, подвижництво строге,
2. Вгамованість, умиротворенність, м’якість, правдивість, Відреченість, скромність, незлобність і некорисливість,
3. Терплячість, бадьорість, незламність, відсутність гордині — Приносять божественне благословення людині.
4. Пихатість, невігластво, грубість, чванливість натури — Такими для долі земної вродились асури.