17. Затям, що зоветься блаженним цей подвиг троякий,
Бо здійснений вірою, а не заради віддяки.
18. А подвиг, в основі якого лежить розрахунок,
Нещирий, і подвиг такий не береться в рахунок.
19. Той подвиг, що твориться з наміром злісно-таємним
Для самотортур або вбивства когось, зветься темним.
20. Дарунок без натяку на віддарунок зустрічний,
Дарунок як самопожертва зоветься саттвичним.
21. Коли ж він із наміром небезкорисливим даний,
Він із розрахунку, і Богу такий не жаданий.
22. А дар недостойному, даний з презирством ганебним,
Невчасний, нечесний — такий дар вважається темним.
23. Ом тат сат — три різні наймення для брагмо одного,
Брамини, і веди, і жертви виходять від нього,
24. Хто брагмо осяг, вимовляє той ом молитовне,
Завжди перед подвигом або обрядом жертовним.
25. А тат вимовляють, підносячи Богові жертву,
Щоб плоть вгамувати, зробити живу, а не мертву.
26. Цим словом завжди визначається благо загальне,
Воно спонукає людину на діло похвальне.
27. Сат — поряд із жертвою, з подвигом мужнім без страху,
Сат — поряд з діянням заради єдиного брагмо.
28. Асат — звуться жертви, любові теплом не зігріті,
Ніщо вони, Арджуно, в цьому і в іншому світі».
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
ЗАВЕРШЕННЯ. ЙОҐА ЗРЕЧЕННЯ
1. «Яви мені, — витязь до Крішни промовив, — могутність:
Скажи, в чім відречення, в чому ж бо зречення сутність?»
2. «Відречений той, хто назовсім відрікся від дії,
А зречений — хто лиш плодом її не володіє.
3. Одні мудреці поучають: хто діє, той грішний.
Жертовних дарів покидати не треба — вчать інші.
4. Свою тепер думку скажу я, звитяжцю, щоб знав ти:
Три види відречень на світі слід розпізнавати.
5. І подвиги й жертви з дарами сумлінно виконуй —
Очисники щедрих вони, запорука закону.
6. Та справу звершивши, лишайся до плоду байдужим,
Такою є думка моя непохитна, о мужній.
7. Знай, звершувать дію потрібно постійно й недремно,
Відмова від неї — цей шлях уважається темним.
8. Хто дію почату покинув боязні в догоду,
Відречення звершує, не дочекавшися плоду.
9. Хто виконав дію, відрікшись від плоду навічно,
Той, витязю мужній, відречення здійснив саттвичне.
10. За діло й нелюбе відречений візьметься зразу,
Перейнятий саттвою, він подолає відразу.
11. Покинути дію народжений жоден не сміє,
Відмовитись може лише від плодів тої дії.
12. Жаданим, небажаним, змішаним плід є для смертних,
Та плоду того уникають відречені вперто.
13. Причин є аж п’ять, які дію спонукують кожну,
І кожну із них я тобі розтлумачити можу:
14. Це тіло, зусилля, чуття — і потрібно додати:
Вершителя й волю божественну — п’яту.
15. Що серцем, чи словом, чи ділом людина не чинить —
І грішне і праведне — нею кермує причина.
16. Хто думає, буцімто сам своє звершує дійство,
Не знає, сердега, хто в дії керує ним дійсно.
17. Чий дух не самотній і розум тверезий у кого,
Той, навіть убивши, сам не убиває нікого.
18. Спонуки — знавець, пізнання і предмет пізнавання,
А дія, причина, діяч — то вже сума діяння.
19. Троякого роду і дія, й діяч, і знання є,
В переліку ґуна за якістю їх розрізняє.
20. Знання благочесне, затям, бачить сутність єдину
В істотах усіх — невмирущу і неподілиму.
21. Знання, що в істоті вбачає лиш сутність окрему,
Завжди називати знанням зацікавленим треба.
22. Знання, до одного скероване лиш результату,
Не прагне до істини — темним його треба звати.
23. Якщо на вигоду у дії немає чекання,
То дію таку благочесною зви без вагання.