8. Я — смак у воді, сину Кунті, я — звуку відлуння,
Блик сонця, я — слово у ведах, я — людяність в людях.
9. В огні я — сіяння немеркне, в землі — чистий подих,
Життя я — в істотах земних, я — подвижників подвиг.
10. Я — вічне насіння усіх, які є лиш істоти,
Я — розум розумних і я ж — найпишніших пишнота.
11. Я — міць непохитних, хто хіті опертися годен,
Я — гін життєтворчий в істотах, обранцю Господен.
12. Я — пристрасть, я — благочестивість і навіть омана,
Всі стани живуть у мені споконвічно і я в них.
13. Три стани весь світ цей минущий ведуть у загладу,
Я ж — вічний і вічно над ними я матиму владу.
14. Три ґуни складають мою предковічную майю,
Хто прагне мене, перепони для того немає.
15. До мене не прагнуть лише лиходії нікчемні,
Опіку над ними взяли уже демони темні.
16. Є праведних роди чотири, що вірні на ділі,
Страждальців і тих мудреців, які прагнуть до цілі.
17. Найперше — правдивий і чесний, що вірить в єдине.
Знай, Арджуно, що найдорожчий я мудрій людині.
18. До мене подібним мудрець є у суті духовній,
В стремлінні до мене на шлях він ступає верховний.
19. В потоці життя зазнає він народжень багато:
„Господь є усе», — мислить важкодоступний магатма.
20. Бо навіть такі, які пристрастям тільки покірні, —
Природі своїй, наче власній обітниці, вірні.
21. Яким не приносив би ідолам смертний офіру,
Йому непорушну його посилаю я віру.
22. Він кріпиться духом від неї, і блага жадані
Від неї бере, хоча мною усі вони дані.
23. Та знай, що плоди тої віри минущі й нужденні —
Приходять мої послідовники тільки до мене.
24. Що справжній я — непроявленний, немудрі гадають,
Вони мене неперебутнього зовсім не знають.
25. Я недосягненний, я схований в майї духовній,
Не знає мене, нерожденного, світ цей гріховний.
26. Я знаю усе, що було і що має настати,
Про мене одного заказано смертному знати.
27. Приваба й відраза народжують, Арджуно, сумнів,
А в сумніві знак роздвоєнства постійно присутній.
28. Блаженним є той, хто здолати зумів роздвоєнство,
Несхитний в обітниці — перед порогом блаженства.
29. Хто в мені одному шукає від смерті притулку,
До брагмо ступив на єдину дорогу рятунку.
30. А хто мене знає як сутність, як Бога, як жертву,
Той духом несхибним до мене приходить у смерті».
ПІСНЯ ВОСЬМА
ОСЯГНЕННЯ ВСЕВИШНЬОГО
1. «А хто ж такий Атман і що таке карма і брагмо?
Скажи, як ввійти мені в вічної сутності брами?
2. Хто жертви володар, як він проникає у тіло?
Як духом його осягти, коли тіло зотліло?»
3. «Знай, брагмо є вічне, а Атманом є самочинне,
А кармою зветься народження й смерті причина.
4. Знай, сутність найвища міститися може у плиннім,
А жертва просвічує в тілі, як світ у краплині.
5. Хто з тілом прощаючись, не забуває про мене,
Той в сутність вступає мою, у буття незнищенне.
6. Яку ти у смертну годину пригадуєш сутність,
До тої прямуєш і в ній будеш завжди присутній.
7. Отак без вагання тримайся мене під час бою,
Вручи мені серце і розум — я буду з тобою.
8. Хто вправами йозі готовий вручити свідомість,
Той втратить дрібне, але прийде до Бога натомість,
9. До вічного духа, малого, як зернятко маку,
Творця осяйного, що знищує темінь і мряку.
10. Хто в смертну годину присягу свою не порушить,
Спрямує всю силу в міжбрів’я — досягне пуруші.
11. І ще я відкрию тобі: у минущому світі
Подвижники — ті, що звільнились від прагнень і хіті.
12. Замкнувши для серця свого всі ворота і брами,
Життєві потоки тримають у мозку, як в рамі.
13. Хто ом вимовляє священне, як брагмо, єдине,
Той тіло лишає, до мене іде щохвилини.