— Бхомбол? Ти тут? У такому вигляді?
Падма була старшою донькою добродія Нідху Чокроборті, близькою приятелькою старшої сестри Бхомбола — Рані. Її свекор жив у Чітеджурі. Тепер Бхомбол пригадав, де він чув цю назву.
— Я піду, — сказав він.
— Куди? — Падма квапливо піднялася по сходах. — Без сорочки, в самому дхоті, босоніж, незачесаний! — сказала вона. — Куди це ти чимчикуєш? Ти, либонь, утік із дому? Бхомбол мовчав.
— Ходімо зі мною, — сказала Падма, схопивши його за руку.
Бхомбол не рушив з місця.
— Ну, любий братику, ходімо додому! — повторила Падма.
Сльози забриніли на очах у Бхомбола, але він одразу ж опанував себе і відповів:
— Я все одно не повернуся додому.
— А куди ж ти підеш?
— В Татанагар.
— Ну гаразд. Сьогодні побудь у нас, а завтра підеш.
І вона повела хлопчика за собою. Бхомбол чвалав за нею дуже неохоче.
Коли вони ввійшли у внутрішній дворик, якась бабуся спитала Падму:
— Невістко, кого це ти привела?
— Ви знаєте Харана-бабу?
— Ще б пак!
— Це син його старшого брата.
— Двоюрідний брат Рані?
— Атож.
— Он як!
«Це, мабуть, свекруха Падми», — подумав Бхомбол.
Глянувши на Падму, стара одразу перестала розпитувати.
— От і чудово! Рис уже готовий. Умийтеся й сідайте їсти, — мовила вона і швидко пішла в хижку під солом'яною стріхою, де, очевидно, містилася кухня.
Цього дня Бхомбол наївся досхочу. Опівдні Падма розпитала його геть усе про сім'ю Чокроборті.
— А як ти думаєш дістатися до Татанагара? — спитала вона наприкінці.
— Пішки.
— А зможеш?
— Звичайно.
— Молодець! — Падма одвернулася. Бхомболу здалося, що вона посміхається.
Та коли Падма знову глянула на нього, на її лиці не було й сліду посмішки — лице як лице.
— Я йду, — заявив Бхомбол, коли настав вечір.
— Отак проти ночі? — здивувалася Падма. — Післязавтра Пуджа. Побудь на святі, а потім іди собі.
— Ні.
— Ну то лишися хоч до ранку. Увечері повернувся чоловік Падми. Бхомбол бачив його на весіллі. Тоді він був худорлявий, а тепер став огрядний, наче борець.
— Та-ак! — сказав він спроквола, дізнавшись, хто такий Бхомбол. — Виходить, дома не сподобалось, вирішив іти в Татанагар?
— Еге.
— То в чому ж справа? Завтра я їду в Калькутту. Нам по дорозі.
Очі в нього сміялися, його погляд не сподобався Бхомболу, та й розмова здалася підозрілою.
Під час вечері чоловік Падми посадив Бхомбола поруч із собою.
— Їж рибу, — припрошував він. — В Татанагарі робота не легка. Треба бути дужим.
— Їж, — підтакувала Падма. Під накинутим на голову краєм сарі голос її лунав приглушено.
Спати Бхомболу довелося в кімнаті свекрухи, йому постелили на великій дерев'яній скрині. Скриня була старезна, не скриня, а ціле ліжко. Та Бхомбол довго не засинав. Він ніяк не міг забути погляду чоловіка Падми і його слів. Перед світанком Бхомбол трохи задрімав, та кашель старої збудив його.
На даху каркали ворони. Швидко схопившися з постелі, хлопець обережно прочинив двері. Вони рипнули. У старої був гострий слух.
— Хто там? — одразу ж озвалася вона.
— Це я.
— Хочеш вийти?
— Еге ж, — відповів Бхомбол і вискочив надвір. Було ще темно. Бхомбол квапливо закрокував по дорозі.
15. В КАНТІНАГАРІ
Сонце підбилося вже височенько. Бхомбол дуже поспішав. Він кілька разів оглядався — чи не женеться за ним чоловік Падми. Ні, позаду не було нікого.
Пройшовши ще трохи, хлопець знову озирнувся. Позаду хтось їхав на велосипеді. Бхомбол пригадав, що бачив велосипед у чоловіка Падми. Невже це він?
Серце в хлопця калатало в грудях. Але куди бігти? З обох боків тяглися голі поля. Рис був уже скошений, джут також, на нивах стирчала сама стерня. В далині зеленіли зарості цукрової тростини, та поки до них доберешся, велосипедист буде вже поруч.
Біля дороги росла фінікова пальма, оточена густим чагарником. Бхомбол мерщій сховався в кущах. Гілки загойдалися. Хлопець спробував притримати їх, та вони непокірно погойдувалися й далі.
Минуло тільки три хвилини, але Бхомболу вони здалися вічністю. Велосипедист і досі не з'являвся… По тілу в хлопця забігали лісові мурашки. На плече впала гусениця. Перед самим його носом лісовий павук заходився снувати павутину. Спина свербіла — її обліпили комарі. Бхомболові було вже несила терпіти далі.