Тільки-но жрець відійшов, Манке наблизився до Бхомбола.
— Скільки печива тобі перепало? — спитав він.
— Ціла жменя.
— Покажи.
— Не покажу!
— Я йду додому, — сказав Манке, квапливо відступивши назад.
— Вважай же! Про мене нікому жодного слова! — попередив Бхомбол.
— Все одно скажу! — крикнув Манке.
І, прожогом збігши по сходах, зник у темряві.
Бхомбол теж не лишився в храмі.
За храмом стояли порожні качелі, на які у свято ставлять зображення Крішни. Бхомбол обійшов квітник і, влаштувавшись за качелями на помості, заходився спокійнісінько вминати печиво.
Невдовзі двері храму замкнули. Віруючі розійшлись по домівках. Смеркло. Цвірчали коники, кружляли світлячки, та в ставу біля будинку Дотто наввипередки квакали жаби.
Бхомбол озирнувся довкола й побачив, що від будинку Манке наближається вогник.
«А раптом це дядько? — з тривогою подумав хлопець. — Отже, Манке розповів про мене! Чортяка, довгорука мавпа, видра!» — вилаяв він про себе зрадника.
Вогник поволі наближався до храму.
— Бхомболе! — пролунав дядьків голос.
Його шукали.
Бхомбол схопився і, щільніше закутавшись у дхоті, чимдуж помчав до станції.
3. В ДОРОГУ!
Попереду бовванів квартал молочарів. Він увесь просяк запахом топленого і вершкового масла, духом кізяків. Дорога до станції пролягала через цей квартал. Щоб було швидше, Бхомбол вирішив піти навпростець, через обійстя молочаря Фулу.
У дворі Фулу Бхомбол побачив самого господаря і його брата Хорі, які колотили масло у величезному горщику. На веранді глинобитної хатини чадів каганець. Під самим каганцем сидів Джоду, син Фулу. Він учився в одному класі з Бхомболом. Успіхами в навчанні Джоду похвалитися не міг, і вчитель не раз м'яв йому вуха. Джоду щось робив. Підкравшись до паркану, Бхомбол почав підглядати крізь щілини між бамбуковими палицями. Він побачив, що Джоду прив'язує крючок до мотузки. Бхомболу дуже хотілося гукнути його. Він пригадав, що якось Джоду дав йому цілу грудку масла. Та зараз поблизу був його батько, лютий, як дідько. А це значило, що Бхомболу не тільки не перепаде масла, а, чого доброго, його ще й спіймають. Краще вже обійтись без масла.
Бхомбол почимчикував до залізничного переїзду. Біля переїзду стояла будка. Над залізною брамою біля будки горів червоний ліхтар. Зараз брама була зачинена. «Мабуть, скоро пройде поїзд, — здогадався Бхомбол. — Але який? Очевидно, товарний». Бхомбол виліз на браму.
Обабіч залізничного полотна стриміла огорожа з колючого дроту. Вздовж полотна росла трава куш, квіти якої нагадували віяло з хвоста яка. Зараз їх не видно, але вдень вони дуже гарні.
Бхомбол вирішив дійти по шпалах до станції — адже до неї було не дуже далеко. Звідси видно світофори — неначе кілька червоних і зелених зірочок опустилися з неба на землю. Але вночі на колії спали гадюки; нещодавно поїзд переїхав велику кобру.
В заростях біля воріт щось засичало. Невже гадюка? Бхомбол миттю видерся на верхню перекладину брами і, сівши на неї верхи, почав пильно вдивлятися в зарості. Але в темряві нічого не було видно. Сичання затихло, чути було тільки, як квакають жаби і цвірчать коники.
Однак він довго не наважувався злазити: а що як гадюка причаїлась під брамою?
Бхомбол кілька разів ляснув у долоні, щоб прогнати гадюку. Гадюки бояться шуму. Потім прислухався. Ні, сичання більше не чути. Гадюка, мабуть, поповзла геть.
Зненацька почувся перестук коліс і сопіння. Повернувши голову, Бхомбол побачив, що з другого боку до брами під'їхав віз, запряжений парою биків. У темряві здавалося, що то їдуть привиди. Очі у волів виблискували.
— Гей! Відчиняй браму! — закричав візник.
Будка була зачинена. Очевидно, сторож пішов додому вечеряти. По другий бік залізничного полотна, біля бамбукового гаю, був квартал ткачів, і сторожем тут працював батько ткача Чіру — Чойнодді. У нього не було руки по лікоть. Чойнодді добре знав Бхомбола в обличчя.
Побачивши воза, Бхомбол підбадьорився і водночас злякався: батько Чіру побачить його і перекаже дядькові. Він зліз із брами, перетнув колію і вибрався на путівець.
Бхомбол простував до станції. Опівдні пройшов дощ, у вибоях стояла вода, і ноги грузли в багнюці. Повз Бхомбола, мало не зачепивши його, пробіг шакал. За шакалом гналося двоє бродячих собак з кварталу ткачів. Проґавивши шакала, вони несподівано накинулись на Бхомбола. Та запалу в них вистачило кроків на десять, не більше, і вони не завдали хлопцеві ніякої шкоди. Нарешті він вийшов на шосе, вздовж якого подекуди горіли гасові ліхтарі. В далині з'явилися продуктові крамниці; тепер до станції було недалеко.