Гіркий клубок підкотився йому до горла. Бхомболові хотілося вирватися звідси і втекти світ за очі. Але йому нікуди податися. У нього немає близьких! Та все одно звідси, від дядька, він утече, бо тут його ніхто не розуміє. Тепер йому нічого не страшно, йому все одно!..
Повертаючись додому, Бхомбол уже не дивився на всі боки. Його ніщо не цікавило.
5. РОЗМОВА
Дома дядько почав готуватися до купання. Харан натер його гірчичною олією.
— Ти теж гарненько намастись, — порадив дядько Бхомболові. — Тіло бенгальця складається з олії й води.
Але Бхомбол узяв лиш кілька крапель олії, змастив нею голову і пішов до колодязя. Цього разу воду набирав незнайомий йому служник-біхарець. У нього були широкі груди, кругла голова, маленькі очиці, приплющений ніс і дуже товста, наче в буйвола, шия. Руки й ноги в цього чоловіка, великі й широкі, скидалися на стовбур бананової пальми.
Бхомбол не сумнівався, що цей чоловік — тілохранитель.
Він чув, що поміщики тримають також спеціальних слонів, щоб руйнувати хатини селян. Цей чоловік працює в його дядька. Можливо, його найняли, щоб бити людей?
Та велетень не збирався бити Бхомбола. Він витяг з колодязя воду і почав зливати хлопчикові на голову.
Бхомбол хотів побалакати з велетнем, дізнатися, хто він такий і що робить. Можливо, він охороняє якийсь таємничий склеп. Але поговорити з ним Бхомболові не пощастило.
Харан і Шоруп дуже подобалися хлопцеві. Бога теж здавався непоганим.
— Цей чоловік, схожий на бика, охороняє склеп? — пошепки спитав Бхомбол у Харана перед обідом.
— Охороняє? — здивувався Харан. — Що?
— Тихіше! — прошепотів Бхомбол. — Він охороняє тутешній склеп? Так?
— Ніякого тут склепу немає! — засміявся Харан. — Хто тобі таке сказав? Може, сам Шучі? Він дуже погана людина, ти його не слухай.
— Де він живе? — спитав Бхомбол.
— Не варто говорити про нього, пане.
Після цього Шучі ще більше зацікавив Бхомбола. З розмови з Хараном він зрозумів, що Шучі не дуже полюбляє працю. І ще він прийшов до висновку, що звідси йому буде нелегко втекти: Шучі працював сторожем тутешньої контори. Та Бхомбол в'юном вислизне з рук того, хто захоче його спіймати! Бхомбол скреготав зубами від люті.
Справжнє ім'я Бхомбола — Бхупендронатх Чакі, а Бхомбол, Бхомбол-ватажок — тільки прізвисько. Недарма він завжди був ватажком найпустотливіших хлопчаків Дургапура.
Обідали на кухонній веранді. Бхомбол сидів поруч з дядьком. Кухар подав йому тарілку з рисом. Від гарячого рису разом з парою здіймався чудесний запах.
Харан налив з чорного глека в блюдце топленого масла, схожого на рідке золото, і поніс на кухню підігріти. Бхомбол не любив топленого масла, воно нагадувало йому кокосову олію… Але тут, у дядька, Бхомболові не випадало вередувати. Кухар приніс гаряче масло і полив ним Бхомболів рис. Що ж тепер робити? Адже коли страва полита маслом, її вже не годиться їсти із смаженими баклажанами, рибою чи бобами. Але Бхомбол узяв трохи бобів і поклав собі на тарілку поряд з рисом. Помітивши це, дядько посміхнувся. Після обіду Бхомбол і дядько вмилися й пішли в спальню.
Сидячи на ліжку, дядько жував бетель і курив кальян. Бхомболові здалося, що дядько хоче сказати йому щось важливе, і він не помилився.
— Підійди-но сюди, — покликав пан управитель небожа, передавши Харану свій кальян. — Сідай…
Бхомбол не поспішаючи підійшов і сів на краєчок дядькового ліжка. Руки й ноги в нього неначе задерев'яніли, у скронях стукало, йому був знайомий цей стан: у такі хвилини він не володів собою і міг зважитись на що завгодно.
Однак слова і тон дядька були зовсім несподіваними для Бхомбола.
— Невже ти думав, — почав дядько дуже тихо, — що мені подобається карати тебе? Мені це самому неприємно. Якщо я лаю тебе, то тільки тому, що бажаю тобі добра. Адже ти сирота, а я старий. Куди ти підеш після моєї смерті? Як заробиш собі на шматок хліба? Послухай, що я тобі кажу: схаменися й почни вчитися! Але ти не хочеш зрозуміти мене.
«Ні! — запротестував у душі Бхомбол. — Я все розумію, от ільки мене ніхто не розуміє!»
— Коли я згадую, — вів далі дядько, — що ти босий, голодний, блукаєш, наче божевільний, десь шляхами, мені стає боляче. Адже ти син мого старшого брата!
Бхомбол глянув дядькові в лице і здивувався. Невже в нього виступили сльози на очах? Чи то блиснуло світло? Чи це та людина, яка завжди безжально дубасила його, людина, від якої він ніколи не одержував нічого, крім стусанів, і налитих кров'ю очей якої так боявся?