Та ось що не подобасться в цiй небеснiй каральнiй установi, особливо з огляду на прийдешнiй поголовний Страшний суд ("злочинцiв буде покарано!"), це повна вiдсутнiсть хоч такоу-сякоу адвокатури. Захиститися - нiяк! То вже, знасте, не демократично...
Але про що це я думаю?
Геть з голови крамолу!
Хiба не мене, смиренну овечку, обрано для втiлення у життя смертних задумiв бога-Слiдчого, бога-Прокурора i бога-Суддi? Сказано: путi господнi незвiданi. То менi тiльки здасться, що простую я навмання. Насправдi мене веде Промисл божий туди куди слiд. Вибач, о Милосердний, мимовiльний грiх мiй незумисного розумування! Адже тобi. Всевидющому, згори видко, що я прудко прошкую на завбаченому тобою шляху. А твоя путь - iстинна! Зваж, господи: не всякi жарти чогось вартi...
Уже надвечiр я примандрував до портового мiста Iоппiу, щоб далi подорожувати морем. Головне, опинитися якнайдалi вiд приреченоу Нiневiу. Цiкаво, де тут найдешевша корчма?
Усi лiхтарi на захланних вуличках Iоппiу були розбитi з пiдозрiлою послiдовнiстю. Та я чомусь не звернув належноу уваги на це похмуре застереження з явними вiзуальними натяками. Ковзнув бездумно очима, та й усе. А дарма.
9. ДУМКА ДУМКУ ГОНИТЬ
"Не той кiнь, що в болото увезе, а той, що
з болота витягне".
Народне прислiв'я.
Тьмяно було в благенькiй корчмi. В одному кутку ледь блимав каганець, в другому конала тоненька свiчка. За дверима, зовсiм неподалiк, хлюпало море.
Як на голодного, пахощi тут - запаморочливi. А в мене у кишенях - анi шеляга. Якщо мене звинуватять у тому що я на дурняк досхочу нанюхався смачненького, у мене й мiдякiв нема, щоб оплатити апетитнi пахощi дзвоном.
Трапляються моменти, коли за шматок ковбаси чорту душу вiддаси. Без грошви закон один: уж очима, а рукам зась. А в кого в руках, у того i в зубах. Та нiчого: кмiтлива людина як не руками, то язиком вiзьме. Мошвою i дурень трусити може...
Потроху очi призвичаулися до пiтьми. Ясна рiч, сюди позбиралися на нiчлiг рiзнi безпритульнi лобуряки. Зараз нажираються i напуваються, потiм спатимуть покотом, впритул один до одного, щоб теплiше було.
Усе це був люд убогий: тiльки й грошви, що на полумисок юшки та келишок сивухи. Але ж юшка яка - ложка сторч стоуть! Тiльки у кутку, пiд каганцем, двос смакують не з келишкiв, а хлебчуть прямо з грубенького барильця та маслаки з чималими шматурами м'яса гризуть. Над мисюрою парус - харч свiженький, щойно з вогню...
Один з них - довгий i худющий, мов корабельна щогла. Морда - з самого профiля. Другий - низенький i товстенький, немов дбайливо натоптана усяким добром торба. Пика - з самого кола. Обидва - у строкатих блузах, в яких полюбляють хизуватися мореходи.
На них я й нацiлився. Тiльки чекаю слушноу нагоди.
Чую, щогловидий поважно каже:
- А гарно украсти i на зуб не попасти!
Його приятель не встиг i рота розтулити, як я вже вклинцювався в розмову:
- Пхе! Поганеньке ремесло'лiпше доброго злодiйства...
Строкатий з профiлем одразу на мене:
- А ти хто такий розумненький?
Я статечно вiдповiв:
- Без плуга - не орач, без молота - не коваль, а без Бiблiу - не оповiдач.
- Невже Бiблiю масш? - вразився вiн.
- Авжеж!
- Де ж ти отакий скарб роздобув?
- То моя справа...
- I читати по писаному вмiсш?
- А чого б я Бiблiю на горбi тягав?
- То сiдай до нас, юний отче, за кумпанiю...
Я сiв i негайно вдарився у спогад:
- Наш пiддячий любить борщ гарячий. А як голодний, зжере i холодний.
- Складно кажеш!
- Слово почусш, та не зжусш.
- То пригощайся - у нас на трьох стане!
- Грiх непрощений - усти хлiб немащений. I усти хочу, i горло дере...
- Та ж ось барильце!..
I пiшло, i поухало...
- Веселий ти хлопець, отче! Ану розкажи щось з пiсанiя, щоб нi в тин нi у ворота!
- Можна, - кажу я. - Ось послухайте.
Тут уже всi присутнi в корчмi присунулись ближче. Навiть корчмар залишив свос мiсце за шинквасом i завис надi мною.
10. КОМУ СМIШКИ, А КОМУ ГОРЕ
"Раптом на очах вiруючих з-пiд риз випала пляшка з самогоном, заткнута кукурудзяним качаном. Пiп не розгубився. Вiн суворо поглянув у бiк iкони "Тайна вечеря" i сказав:
"Якщо вечерясте, то вечеряйте, а пляшок сюди не кидайте!"
Федiр МАКIВЧУК.
- Чули про Мертве море, в якому навiть жаби не живуть?
- Та чули...
- А чого воно мертве?
- Та хтозна...
- А я знаю!
- Чому ж воно мертве?
- А тому, що пiд водною гладiнню поховано стiльки пропащих душ, що все живе гине...
- Невже?
- Точно кажу! А сталося це так...
На тому мiсцi, де тепер смердить мерцями море, колись стояли рядком два великих мiста - Содом i Гоморра. А перед тим, як погрузнути в море, обидва мiста погрузли в розпусту. У Гоморрi жiнки покинули чоловiкiв i втiшалися любов'ю помiж собою, а в Содомi все сталося навпаки - помiж собою любилися чоловiки. Уявлясте?
Дiзнався про цi неподобства Всевишнiй i дуже розгнiвався:
- Я що людям наказував?
- Любитися i розмножуватися! - хором вiдповiли йому янголи.
- А що роблять люди в Содомi та Гоморрi?
- Любляться, але не розмножуються! - вiдповiв янгольський хор.
- А що станеться, коли ця пошесть пошириться по всiй землi?
- Вимруть усi люди!
- Що ж робити?
- А бог знас!
Всевишнiй i справдi знав: винищити безплiдних порушникiв до ноги, та й по тому.
А жив у Содомi праведник Лот, рiдний небiж патрiарха Авраама. Вiн дружину не покинув. Тому й двох дочок мав. Обидвi дочки - дiвки непорочнi, бо женихи мiж собою кохалися.
Послав Всевишнiй до Лота двох янголiв з наказом:
- Хай до ранку покине мiсто з усiм сiмейством. Хай iдуть вони свiт за очi i не озираються. Якщо озирнуться, лихо буде.
Прийшли янголи до Лота. Та ледь переказали божий наказ, як перед Лотовою халупою зiбрався цiлий натовп розбещених содомитiв.
- Лоте! - нахабно вимагають. - Ану, подай нам своух янголяток!
- Та що ви, люди! - каже ум Лот. - Як вам не сором? Адже це янголи!
- ух нам i треба!..
- Лiпше я вам своух непорочних дочок на поталу вiддам...
- А навiщо вони нам, коли ми вiд власних молодиць повтiкали?
Даремно вони галасували: янголи розлютилися i дали добрячоу прочуханки усьому натовпу.
А вранцi пiшов Лот з мiста. За ним - сiмейство. I чують: за спинами у них грiмотить, гуркоче, на всi голоси волас. Лотова жiнка озирнулася i навiки остовпiла. Лишився праведний Лот без жiнки. Поселився вiн з дочками у печерi, подалi вiд людей.