I ще: "Пiп з богом говорить, а сам на чорта дивиться ".
А коли вiдправ нема, Офнi та Фiнесс цiлими днями тиняються без дiла i, щоб не вмерти з нудьги, кличуть для потiхи мене:
- Гей ти, йолопе, йди-но сюди! Не цурайся товариства, довгоносику!
Нiс мiй - це хрест мiй.
Всi знущаються з носа мого, навiть Офнi та Фiнесс, хоч у самих в них носи, як гаки. Але мiй нiс - найдовший з усiх вiдомих носiв, на пiвлiктя довжиною, i гострий та кривий, як кинджал халдеув.
Нахабно кличуть Офнi та Фiнесс мене, щоб поглумитися з мене:
- Вiзьми свiй нiс, бовдуре, i поголися!
- Тiльки ж обережно, кретине! Бо й без ножа зарiжеш себе!
Iржуть вони, як ситi конi, отак глузуючи. I зупиняють прочан, хапають ух за поли, i говорять ум, що носяра мiй для ратноу працi дуже зручний. I що, коли буде нова брань з нечестивими, мене, шмаркача, навмисне вiзьмуть у вiйсько, щоб носом своум я добивав повалених у прах ворогiв наших.
- Усiх воякiв заклюс!
А по вiйнi, переможнiй для мого носа, не треба буде перековувати мечi на рала, бо носом моум можна виорати всi землi вiд Дана до Беер-Себи. I велика радiсть буде в народi i свято на вулицi. I кожен прочанин на честь мого звитяжного носа поставить у храмi товсту свiчку...
Знущання цi краяли серце мос i принижували гiднiсть мою гiрше, нiж чорна робота.
I тодi звернувся я до Всевишнього з гарячим молiнням, уклiнно прохаючи, щоб вiн допомiг менi пiднятися на iсрархiчних сходах i випередити цих преподобних бузувiрiв хоч на нiс, щоб вони йшли за мною i дивилися шанобливо на мою потилицю. I господь напоумив мене.
Уночi, коли верховний жрець Iлiй почав на всi заставки висвистувати, я збудив його й смиренно повiдомив:
- Отче, ось я.
Вiн гнiвно просичав:
- Та я тебе, iдiота, i не кликав!
I вiн знову впав на пуховi подушки своу, бо понад усе по хирлявостi своуй любить солодко поспати.
Але за годину я не полiнувався знову штрикнути його межи ребра своум твердим, як цвях, перстом:
- Отче, ось я.
- Господи, де ти знайшов такого бовдура? - скинувся Iлiй i затремтiв од безсилоу лютi. - Геть iз очей моух, кретине! Не кликав я тебе!
Я слухняно вiдiйшов i лiг у кам'яне ложе свос.
Але тiльки-но Iлiй захропiв, як я ще раз пiдкрався до нього i знову штрикнув перстом своум мiж ребра його:
- Отче, ось я.
Вузенькi плечi його пiднялися над лiжком i затремтiли в нiмих риданнях, i по бiлiй бородi його заструменiли сльози.
- Самууле, я не кликав тебе, - нарештi жалiбно заскиглив Iлiй. - Ти, отроче, не мiй глас чусш...
- Тут бiльше нiкого нема.
- Кажу тобi: не я тебе кликав...
- А хто ж?
I тодi нарештi я почув бажану вiдповiдь:
- Ти, Самууле, чусш глас божий!.. Iди, хлопче, з богом до бога i слухай зречене слово його... А мене залиш, немiчного... Благаю...
Та хiба не знав я, що пiдступний i мстивий старець хитрус, аби спокiйно доспати нiч?
Бо хто i коли чув, щоб Сундук подав голос зi свосу схованки?
Але я покiрливо вiдповiв Iлiу:
- Слухаюсь, отче, i за твоум велiнням йду на глас божий. Розверз господь вуста у недостойнi вуха моу!
А ранком покликав Iлiй синiв своух Офнi та Фiнесса, бо в них кулацюри по пiвпуда.
I усю паству покликав верховний жрець - баранiв та овечечок божих, щоб привселюдно покарати мене за мос нiчне зухвальство.
I коли Офнi та Фiнесс почали кропити оцтом гнучкi рiзки, покликав Iлiй ще й мене:
- Самууле, де ти?
Я смиренно вийшов з натовпу i озвався, як уночi:
- Отче, ось я.
Iлiю аж пересмикнуло.
- Що робив ти уночi? - гнiвно стуливши брови, почав допит владика.
Я вiдповiв тихо, але не так тихо, щоб нiхто не почув.
- Бога слухав.
А коли вiд подиву роззявили роти барани та овечки, додав уже гучнiше:
- Розверз господь вуста своу у недостойнi вуха моу i говорив зi мною, найнижчим з рабiв своух.
- Що ж сказав тобi Сунд... - тьху! - Всевишнiй, хай славиться у вiках iм'я його? - суворо запитав старець Iлiй.
- Страшне слово його! - з удаваним жахом вiдповiв я i похнюпився.
- Кажи, Самууле! - мимоволi вихопилося у цього недотепи.
Слова цього лише i чекав я.
Хiба мiг передбачити цей темний неук задум людини з тонким розумом?
Голос мiй задзвенiв, як тятива, що спрямувала несхибну стрiлу у ворога:
- Слухай, Iлiй! Слухайте, люди! Слухай, ЕресIсраель! Ось що сталося уночi!
А тодi розповiв усе так, як записав i до Бiблiу в першiй книзi царювань:
"I сталося в той час, коли Iлiй лежав на свосму мiсцi, - очi ж його почали слiпнути, i вiн не мiг бачити, - i свiтильник божий ще не згас, i Самуул лежав у храмi господньому, де кiвот божий;
Закликав господь до Самуула: (Самууле, Самууле!). I вiдповiв вiн: ось я!
I прибiг до Iлiу, i мовив: ось я! Ти кликав мене. Але той сказав: я не кликав тебе; пiди назад, лягай. I вiн пiшов i лiг.
Але господь вдруге закликав Самуула: (Самууле, Самууле!). Вiн звiвся i прийшов до Iлiу вдруге, i мовив: ось я! Ти кликав мене. Але той вiдповiв: я не кликав тебе, сину мiй; пiди назад, лягай.
Самуул ще не знав тодi _гласу_ божого, бо ще не вiдкривалося йому до того слово господнс.
I закликав господь Самуула ще втретс. Вiн звiвся, i прийшов до Iлiу, i мовив: ось я! Ти кликав мене. Тодi зрозумiв Iлiй, що то бог кличе отрока.
I наказав Iлiй Самуулу: пiди назад i лягай, i коли глас покличе тебе, ти озовися: "кажи, господи, бо чус раб твiй". I пiшов Самуул, i лiг на мiсцi свосму".
- Чи так все було, отче? - запитав я Iлiю.
- А так, а так! - ствердно похитав вiн головою.
Моя божеська оповiдь уже всю паству тримала в уважнiй напрузi.
I лише тодi, коли Iлiй своум пастирським словом скрiпив мою оповiдь, я нарештi завдав нищiвного удару:
- Слухайте, люди! Слухай, Iлiй! Сказав менi Всемилостивий: "Ось я зроблю дiло в Iзраулi, про яке, хто почус, у того дзвони загудуть в обох вухах. У той день я викiнчу над Iлiсм усе те, що я казав про дiм його; я почну й покiнчу з ним". Кiнець дому Iлiу!
Верховний владика пополотнiв од лютi.
А сини його Офнi та Фiнесс кинулися до мене, щоб пiвпудовими кулацюрами своуми зробити з плотi мосу криваве мiсиво або принаймнi вiдбивну котлету. Вирок цей ясно можна було прочитати на неголених пиках ухнiх.
Але було вже пiзно: барани та овечки з баранятами заступили звiдусiль мене, свого нового пастиря, щоб краще почути слово боже. А я словом божим добивав iсрархiчних суперникiв моух:
- I сказав цар небесний: "Я оголосив йому, що я скараю дiм його навiки за ту провину, що вiн знав, як сини його безчинствують, i не вгамував ух". Засудив господь мерзотникiв!
Радiсними зойками зустрiла уся паства пророчi слова цi. Кричали прочани, пограбованi синами Iлiсвими, кричали зубожiлi жебраки, обiдранi неситими вовками цими, кричали гарненькi й молоденькi овечечки, збезчещенi тими козлами в золотих ризах, i ревли, мов бики, ошуканi барани ухнi.
- Хай живе Всевишнiй i Самуул, великий пророк його! - кричали усi вони.
Отак за якусь мить я здобув високе й недоторкане звання пророка на цьому свiтi i нiмб святого на тому. Земля стане менi пухом. Рiки для мене потечуть млеком та медом. Небеса вiдчинять менi сяючi врата раю.
- Де б менi знайти роботу отаку? - заздро совався в сидiннi свосму Iлiй.
А я дивився на темних людей цих, якi навкарачки сунули до мене, щоб поцiлувати бруднi поли руб'я мого, просякнутого стiйким букетом помиув.
Якi марновiрнi й нехитрi вони!
ух нiчого не варто обдурити!
В урочистi хвилини цi я пригадав бiблiйнi подвиги найбiльших брехунiв, якi поставали нинi предтечами моуми.
Перед внутрiшнiм зором моум з'явився блаженний Валаам, син Веора, i його уславлена побожнiстю ослиця, на якiй вiн ухав iз мiста Пефор гостювати до царя моавитян Валака.
Спокiйно ухав вiн, i раптом посеред мiськоу брами ослиця почала впиратися i не захотiла йти далi. Мабуть, пiдвратна темрява лякала уу. А голодного Валаама вже чекали за столом царя Валака з вишуканими стравами та напоями, i блаженний прочанин знав про це.