13 Мавши той же дух віри, по писаному: Я вірував, тим і глаголав, і ми віруємо, тим і глаголемо,
14 знаючи, що хто підняв Господа Ісуса, і нас через Ісуса підійме і поставить з вами.
15 Все бо задля вас, щоб богата благодать через благодареннє многих намножувалась на славу Божу.
16 Тим то не слабнемо; нї, хоч зовнїшнїй наш чоловік млїє, та нутряний обновляєть ся день у день.
17 Бо теперішня легкота горя нашого надто над міру приготовлює нам вічню вагу слави,
18 нам, що не дивимось на видоме, а на невидоме; що бо видоме, дочасне, що ж невидоме, вічне.
2-е до коринтян 5
1 Знаємо бо, як земний будинок тїла нашого розпадеть ся, ми будівлю від Бога маємо, будинок нерукотворний, вічний на небесах.
2 Бо в сьому ми стогнемо, бажаючи одягтись домівкою нашою, що з неба,
3 коли б тільки нам, і одягнувшись, нагими не явитись.
4 Бо, стогнемо отягчені, будучи в тїлї сьому, з котрого не хочемо роздягтись, а одягнутись, щоб смертне було пожерте життєм.
5 На се сотворив нас Бог, і дав нам задаток Духа.
6 Оце ж маймо духа всякого часу, знаймо, що, домуючи в тїлї, ми далеко від Господа:
7 (бо ходимо вірою, а не видїннєм.)
8 Маймо ж духа й волїймо лучче бути далеко від тїла, а домувати у Господа.
9 Тим і силкуємось, чи то будучи дома, чи далеко від дому, бути Йому любими.
10 Всїм бо нам треба явитись перед судищем Христовим, щоб прийняв кожен по тому, що заробив тїлом, чи то добре, чи лихе.
11 Знаючи оце страх Господень, пересьвідчуємо людей; Богові ж явні ми, і вповаю, що й вашим совістям обявились.
12 Не знов бо похваляємо себе перед вами, а даємо вам причину хвалитись нами, щоб мали що (відказувати) тим, що хвалять ся лицем, а не серцем.
13 Бо як ми не при собі, то (се) Богові; а як ми тверезимось (здержуємось), (се) вам.
14 Бо любов Христова вимагає від нас, судячих так, що, коли один за всїх умер, тодї всї вмерли;
15 і (що) Він умер за всїх, щоб живі нїколи більш собі не жили, а Тому, хто за них умер і воскрес.
16 Тим же ми від нинї нїкого не знаємо по тїлу; коли ж і знали по тїлу Христа, то тепер більш не знаємо.
17 Тим же, коли хто в Христї, той нове сотворіннє; старе минуло; ось стало все нове.
18 Усе ж від Бога, що примирив нас із собою через Ісуса Христа, і дав нам служеннє примирення,
19 яко ж бо Бог був у Христї, примиряючи сьвіт із собою, не полїчуючи їм провин їх, і положив у нас слово примирення.
20 Замість Христа оце ми посли, і наче Бог благає (вас) через нас; ми просимо вас замість Христа: примиріть ся з Богом.
21 Бо Він Того, хто не знав гріха, за нас гріхом зробив, щоб ми були праведностю Божою в Йому.
2-е до коринтян 6
1 Помагаючи ж (Йому), благаємо вас, щоб ви марно благодать Божу не приймали.
2 (Бо глаголе: Приятного часу вислухав я тебе, і в день спасення поміг тобі. Ось тепер пора приятна, ось тепер день спасення. )
3 Нїякого нї в чому не даємо спотикання, щоб не було ганене служеннє,
4 а у всьому показуючи себе яко слуг Божих: у великому терпінню, в горю, в нуждах, в тїснотах,
5 в ранах, в темницях, в бучах, у працях, у недосипаннях, у постах,
6 в чистотї, в знанню, в довготерпінню, в добростї, в сьвятому Дусї, в любові нелицемірній,
7 в словах правди, в силї Божій, із зброєю праведности в правій і лївій,
8 славою і безчестєм, ганьбою і хвалою; яко дуросьвіти, та правдиві;
9 яко незнані, та познані; яко вміраючі, і ось ми живі; яко карані, та не повбивані;
10 яко сумні, а завсїди веселі; яко вбогі, многих же збогачуючі; яко нїчого немаючі, а все держучи.
11 Уста наші відкрились до вас, Коринтяне; серця наші розпросторились.
12 Не стїснені ви в нас, а тїснитесь в утробах ваших.
13 Такою ж нагородою (кажу вам, як дїтям) розпросторітесь і ви.
14 Не ходїть у жадному ярмі з невірними; яке бо товаришуваннє праведности і беззаконня, і яка спільність сьвітла з темрявою?
15 Яка ж згода в Христа з Велиялом? або яка часть вірному з невірним?
16 І яка згода церкви Божої з ідолською? бо ви церква Бога живого, яко ж рече Бог: вселю ся в них, і ходити му; і буду їм Бог, а вони будуть менї люде.
17 Тим же вийдїть із між них, і відлучіть ся, глаголе Господь, і до нечистого не приторкайтесь; і я прийму вас,
18 і буду вам за отця, а ви будете менї за синів і дочок, глаголе Господь Вседержитель.
2-е до коринтян 7
1 Мавши оце сї обітування, любі (мої), очищуймо себе від усякої нечистї тїла і духа, звершуючи сьвятість у страсї Божому.
2 Зрозумійте нас: ми нїкого не скривдили, нїкого не зопсували, нї з кого не здирали.
3 Не на осуд глаголю; бо попереду сказав я, що в серцях наших ви (такі), щоб умирати з вами і жити.
4 Велика сьмілость моя до вас, велика похвала менї за вас; сповнив ся я утїхою; надто багатий я радощами у всякому горю нашому.
5 Бо, й як прийшли ми в Македонию, нїякого впокою не мало тїло наше, у всьому бідуючи: осторонь боротьби, в серединї страхи.
6 Та Бог, що втїшає смиренних, утїшив нас приходом Титовим,
7 не тільки ж приходом його, та й утїшеннєм, котрим утїшив ся про вас, оповідуючи ваше бажаннє, ваше риданнє, вашу прихильність до мене, так що я вельми зрадував ся.
8 Бо хоч я й засмутив вас посланнєм, не каюсь, хоч і каяв ся; бачу бо, що те посланнє, хоч і на час, засмутило вас.
9 Тепер я радуюсь, не тому, що ви засмутились були, а тому, що смуткували на покаяннє; засмутились бо ви по Бозї, щоб нї в чому не було вам шкоди від нас.
10 Бо смуток по Бозї нерозкаяне покаяннє на спасеннє робить; смуток же сьвіта сього смерть робить.
11 Ось бо се саме, що по Бозї смуткували, яке велике зробило в вас дбаннє, а (яке) оправданнє, а жаль, а страх, а бажаннє, а ревність, яке (відомщеннє)! У всьому показали ви, що чисті в сьому дїлї.
12 А хоч і писав я вам, то не задля того, хто скривдив, і не задля того, хто скривджений, а щоб явилось у вас дбаннє наше про вас, перед Богом.
13 Того ж то втїшились ми втїшеннєм вашим; а й надто більш зрадїли радістю Титовою, що заспокоїв ся дух його від усїх вас.
14 Бо коли я хваливсь йому чим про вас, то не осоромив ся; а, як усе по правдї говорили ми вам, так і хвала наша перед Титом правдивою була.
15 Серце ж його ще більш до вас (прихиляєть ся), згадуючи послух усїх вас, з яким страхом і трепетом прийняли його.
16 Радуюсь оце, що у всьому можу звіритись вам.
2-е до коринтян 8
1 Даємо ж вам знати, браттє, про благодать Божу, дану церквам Македонським,
2 що у великому допустї горя наддостаток радощів їх, і до глибини убожество їх достаткувало багацтвом щирости їх.
3 Бо вони по силї - се я сьвідкую - і над силу доброхітні.
4 З великим благаннєм благали нас прийняти дар і товаришуваннє (спільність) в служенню сьвятим.
5 І не, яко ж ми надїялись, а оддали себе перш Господеві, та й нам, волею Божою;
6 тим то ми вблагали Тита, щоб, яко ж перше почав, так і скінчив у вас благодать сю.
7 А ви, яко ж у всьому достаткуєте вірою, і словом, і знаннєм, і всяким дбаннєм, і любовю вашою до нас, щоб і в сїй благодатї достаткували.
8 Не повелїваючи глаголю, а через дбаннє инших хочу допевнитись в щиростї вашої любови.
9 Знаєте бо благодать Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас з'убожів, бувши багатим, щоб ви убожеством Його збагатились.
10 І в сьому даю раду: се бо вам на користь, котрі не тільки робити, та й хотїти перш почали від торішнього лїта.
11 Тепер же і кінчіть роботу, щоб яко ж була охота хотїти, так щоб і скінчили по спромозї.
12 Бо коли в кого є охота, то вона приятна по тому, як хто має, а не по тому, як хто не має.
13 (Нехай) бо не (буде) иншим одрада, а вам горе, а по рівнотї:
14 в теперешнїй час ваш достаток про їх недостаток, щоб і їх достаток був про ваш недостаток, щоб була рівнота,
15 яко ж писано: хто (назбирав) багато, не надто мав, і хто мало, не мав недостатку.
16 Дякуємо ж Богові, що дав таке щире дбаннє про вас у серце Титу.