26 Бо коли ми самохіть грішимо, прийнявши розум правди, то вже не зостаєть ся жертви за гріхи,
27 а якесь страшне сподїваннє суду і огняний гнїв, що має пожерти противників.
28 Хто відцурав ся закону Мойсейового, при двох або трьох сьвідках, смерть йому без милосердя:
29 Скільки ж, думаєте, гіршої муки заслужить, хто Сина Божого потоптав і кров завіту, котрою осьвятив ся, вважав за звичайну, і Духа благодати зневажив?
30 Знаємо Того, хто промовив: "Менї відомщеннє, я віддам, глаголе Господь"; і знов: "Господь судити ме людей своїх."
31 Страшно впасти в руки Бога живого.
32 Згадайте ж перші днї, в котрі ви, просьвітившись, перенесли велику боротьбу терпіння,
33 то на зневагу і знущаннє виставлювані, то буваючи спільниками тих, що так жили.
34 Бо і в моїх кайданах ви зо мною мучились, і жакуваннє маєтків ваших з радістю приймали, відаючи, що маєте собі маєток на небесах вічний і луччий.
35 Не кидайте ж сьміливости вашої, котра має нагороду велику.
36 Терпіннє бо вам треба мати, щоб, волю Божу вчинивши, прийняли обітуваннє.
37 Вже бо незабаром ось, ось Грядущий прийде, і не загаєть ся.
38 "А праведний з віри жив буде," і: "Коли хто малодушен, не вподобає душа моя його."
39 Ми ж не малодушні (собі) на погибель, а віруючі на спасеннє душі.
До євреїв 11
1 Віра ж єсть підстава того, на що вповаємо, доказ (певність) річей невидимих.
2 Через неї бо були сьвідчені старі.
3 Вірою розуміємо, що віки стали ся словом Божим, щоб з невидимого видиме постало.
4 Вірою приніс Авель луччу жертву Богу нїж Каїн, через котру сьвідчено (йому), що він праведний, як сьвідкував про дари його Бог; нею він, і вмерши, ще говорить.
5 Вірою Єнох перенесен, щоб не бачити смерти, і "не знайдено його; бо перенїс його Бог": перед перенесеннєм бо його сьвідчено, "що угодив Богу."
6 Без віри ж не можна угодити; вірувати мусить бо, хто приходить до Бога, що Він єсть, і хто Його шукає, тих нагороджує.
7 Вірою, звістку прийнявши Ной про те, чого нїколи не видано, в страсї (Божому) збудовав ковчег на спасеннє дому свого; котрим осудив сьвіт, і став ся наслїдником праведности, по вірі.
8 Вірою, покликаний Авраам, послухав, щоб вийти на те місце, котре мав прийняти в наслїддє, і вийшов, не знаючи, куди йде.
9 Вірою оселивсь у землї обітуваній, яко чужій, живучи в наметах, з Ісааком і Яковом, спільними наслїдниками того ж обітування.
10 Дожидав бо города, що має основини, котрого будівничий і творець Бог.
11 Вірою і сама Сарра прийняла силу на зачаттє насїння і мимо пори віку вродила, тим що вірним уважала Того, хто обітував.
12 Тим же і від одного, та ще помертвілого, народилось множество, як зорі небесні і як піску край моря безлїч.
13 По вірі померли ті всї, не прийнявши обітниць, а оддалеки видївши їх, і вірували, і витали, і визнавали, що вони чуженицї і захожі на землї.
14 Бо которі таке говорять, виявляють, що отчини шукають.
15 І справдї, коли б ту памятали, з якої вийшли, мали б вони нагоду вернутись.
16 Нинї ж луччої бажають, се єсть небесної; тим і не соромить ся їх Бог, називати ся Богом їх: наготовив бо їм город.
17 Вірою привів Авраам, спокушуваний, Ісаака (на жертву); єдинородного принїс, прийнявши обітницю,
18 про котрого було глаголано: "Що в Ісааку нheigзветь ся тобі насїннє,"
19 подумавши, що і з мертвих силен Бог воскресити; тим і прийняв його в образї (воскресення).
20 Вірою в грядуще благословив Ісаак Якова та Ісава.
21 Вірою Яков, умираючи, благословив кожного сина Йосифого і "склонивсь на верх жезла свого".
22 Вірою Йосиф, умираючи, про виход синів Ізраїлевих згадав, а про костї свої заповів.
23 Вірою Мойсей, народившись, хований був три місяцї від батьків своїх, коли видїли вони, що дитина гарна, і не злякались повелїння царського.
24 Вірою Мойсей, бувши великим, відрік ся звати ся сином дочки Фараонової,
25 а лучче зволив страдати з людьми Божими, нїж дізнавати дочасної розкоші гріха,
26 більшим багацтвом над Єгипецькі скарби вважаючи наругу Христову; озиравсь бо на нагороду.
27 Вірою покинув Єгипет, не боячись гнїва царевого; устояв бо, яко такий, що Невидомого видить.
28 Вірою зробив пасху і пролиттє крови, щоб губитель первороджених не займав їх.
29 Вірою перейшли вони Червоне море, як по суходолу; що спробувавши Єгиптяне, потопились.
30 Вірою стїни Ерихонські попадали, після семидневних обходин.
31 Вірою Раава блудниця не згинула з невірними, прийнявши підглядників з миром.
32 І що менї ще казати? не стане бо менї часу оповідати про Гедеона, та Варака, та Самсона, та Єтая, та про Давида і Самуїла, та про пророків,
33 котрі вірою побивали царства, робили правду, одержували обітування, загороджували пащі левам,
34 гасили силу огняну, втїкали від гострого меча, робились потужними від немочи, бували міцні в бою, обертали в ростїч полки чужоземцїв;
35 жінки приймали мертвих своїх з воскресення; инші ж побиті бували, не прийнявши збавлення, щоб лучче воскресеннє одержати;
36 другі ж наруги та ран дізнали, та ще й кайдан і темницї;
37 каміннєм побиті бували, розпилювані, допитувані, смертю від меча вмирали, тинялись в овечих та козиних шкурах, бідуючи, горюючи, мучені,
38 (котрих не був достоєн сьвіт,) по пустинях скитались та по горах та по вертепах і проваллях земних:
39 І всї цї, одержавши сьвідченнє вірою, не прийняли обітування,
40 тим що Бог лучче щось про нас провидїв, щоб не без нас осягли звершеннє.
До євреїв 12
1 Тим же оце й ми, маючи кругом нас таку тьму сьвідків, відложивши всяку гордість і гріх, що путав нас, з терпіннєм біжім на боротьбу, що перед нами,
2 дивлячись на Ісуса, починателя і звершителя віри, котрий замість радости, яка була перед Ним, витерпів хрест, не дбаючи про сором, і сїв по правицї престола Божого.
3 Подумайте бо про Того, хто витерпів од грішників такий перекір проти себе, щоб не внивали, ослабши в душах ваших.
4 Ще ви аж до крові не стояли, борючись проти гріха,
5 і забули напомин, що до вас, як до синів, глаголе: "Сину мій, не гордуй караннєм Господнїм, анї слабни, докоренний від Нього;
6 кого бо любить Господь, карає; і бє всякого сина, котрого приймає."
7 Коли караннє терпите, Бог до вас такий, як до синів: чи єсть бо такий син, котрого не карає батько?
8 Коли ж ви пробуваєте без карання, котрого спільниками стались усї, то ви неправого ложа дїти, а не сини.
9 Ще ж, мали ми батьків, тїла нашого карателїв, та й поважали їх; то чи не геть більше коритись нам Отцю духів, і жити мемо?
10 Ті бо на мало днїв, як самі знали, карали нас; а Сей на користь (нашу), щоб ми були спільниками сьвятости Його.
11 Усяка ж кара на той час не здаєть ся радощами, а смутком; опісля ж дає овощ впокою тим, що нею навчені правди.
12 Тим же "зомлїлі руки і зомлїлі колїна випростайте",
13 і "стежки праві робіте ногами вашими", щоб не звернуло кульгаве з дороги, а лучче сцїлилось.
14 Дбайте про впокій з усїма і про сьвятість, без чого нїхто не побачить Бога,
15 наглядаючи, щоб хто не відпав од благодати Божої, щоб який гіркий корінь, угору виросши, не зашкодив вам, і тим не опоганились многі;
16 щоб не був хто блудник, або необачний, як Ісав, що за одну страву оддав первородство своє.
17 Знаєте бо, що і опісля, як схотїв наслїдувати благословеннє, відкинуто його; місце бо покаяння не знайшов, хоч і з слїзми шукав його.
18 Не приступили бо ви до гори, до котрої доторкаємої і до палаючого огню, і хмари, і темряви і бурі,
19 і до трубного гуку, і голосу мови, котрий хто чув, то благали, щоб до них не мовило ся слово:
20 (бо не видержали наказу: "Хоч і зьвір доторкнеть ся до гори, буде каміннєм побитий, або стрілою пробитий."
21 І, таке страшне було видїннє, що Мойсей сказав: "Я в страсї і трепетї.")
22 А приступили ви до Сионської гори і дорѾ города Бога живого, Єрусалима небесного, і до тьми ангелів,