7 І почули глас Господа Бога ходячого в раї по прохолодї, і поховались чоловік і жінка його від лиця Господа Бога посеред райського дерева.
8 І покликне Господь Бог до чоловіка, і рече йому: Де єси?
9 І каже він: Голос почув я твій у саду та й злякавсь, тим що наг, та й сховавсь.
10 І рече він: Хто з'ясував тобі, що наг єси? Хиба скоштував з того древа, що заповідав я тобі з одного сього не їсти?
11 І каже чоловік: Жінка, що дав єси бути зо мною, вона дала менї з дерева, я й попоїв.
12 І рече Господь Бог жіньцї: Що ти вкоїла? І каже жінка: Змій спокусив мене, я й скоштувала.
13 І рече Господь Бог змієві: За те, що вдїяв таке, проклят єси між усїма скотами, і між усїм зьвірєм польовим. Лазити меш поповза, човгати меш на грудях твоїх і на череві ходити меш, і їсти меш землю по всї днї життя твого.
14 І положу ворогуваннє між тобою й жінкою і між насїннєм твоїм і насїннєм її, воно рощавлювати ме тобі голову, ти ж упивати мешся йому в пяту.
15 А жінцї рече: Наготую тобі муки в вагонїннях твоїх; мучившись роджати меш дїти, а до мужа твого поривати ме тебе, він же панувати ме над тобою.
16 І чоловікові рече: Що послухав єси гласу жени твоєї та попоїв з того дерева, що заповідав я сього єдиного не їсти, проклята земля задля тебе; в печалї і тузї харчувати мешся з неї по всї днї живота твого.
17 Тернину да осет родитиме вона тобі, і їстимеш польове зело.
18 У поту лиця твого їстимеш хлїб твій, аж покіль вернешся в землю, що з неї й узято тебе. Земля бо єси і землею візьмешся.
19 І дав чоловік жіньцї своїй імя Ева: бо вона мати всїх живих.
20 І поробив Господь Бог чоловікові й жіньцї його одежу із шкір та й зодїг їх.
21 І рече Господь Бог: Оце і чоловік став як один ізміж нас, зрозумівши добре й лукаве, і тепер коли б не простїг руку свою, та не взяв із древа животового, да не попоїв, і не став жити во вік.
22 І вислав його Господь Бог із саду Едену порати землю, що з неї й узятий.
23 І вигнав чоловіка. І поставив на востоцї за садом Еденом херовимів з поломяними голими мечами обертасами стерегти дорогу до животового древа.
Буття 4
1 І взнав чоловік Еву, жінку свою, і завагонївши вона, вродила Каїна і промовила: Придбала я людину з Божої ласки.
2 Потім уродила брата його, Абеля. І був Абель вівчар, Каїн же пахарь.
3 І сталось по якомусь часї, що Каїн приносив Господеві жертву з польового вроджаю.
4 Абель же приносив принос од перваків овечих ситеньких. І споглянув Господь на Абеля і на дар його;
5 На Каїна ж і на його жертву не споглянув. І взлився Каїн, і змарнїв.
6 І рече Господь Каїнові: Чого ти злишся, і чого змарнїв?
7 Коли чиниш добре, дак і лице весело позирає; коли ж чиниш не добре, дак на тебе гріх чигає в порозї, щоб одолїти; ти ж мусиш панувати над ним.
8 Озветься ж Каїн до Абеля, брата свого: Ходїмо в поле. І як були вони в полї, напав Каїн на брата свого Абеля та й убив його.
9 І рече Господь Каїнові: Де твій брат? А він каже: Не знаю. Хиба я сторож брата мого?
10 І рече: Що вкоїв єси? Слухай, се голосить кров брата твого до мене з землї.
11 Оце ж проклят єси прогоном із землї, що роззявила уста свої пити кров брата твого з руки твоєї.
12 Як порати меш землю, не давати ме вже з сього часу вона тобі нїякої користї. Волоцюгою й утїкачем будеш на землї.
13 І відказав Каїн Господеві: Не перебути менї того, що наробив провиною моєю.
14 Женеш оце мене з землї, і від лиця твого ховати мусь, і буду волоцюгою й утїкачем на землї і, хто зустріне мене, той і вбє мене.
15 І рече йому Бог: Тим же то, хто б убив Каїна, на того впаде помста всемеро.
16 І положив Господь знак на Каїні, щоб не вбивав його, хто зустріне його. І зійшов Каїн од обличчя Господнього, і пробував у Нод-землї, на востоцї 'д Едену.
17 І взнав Каїн жінку свою, і завагонїла вона, і вродила Геноха. Він же збудував місто в імя сина свого Геноха.
18 Генохові же породивсь Ірад, а Ірад появив Мегуяеля, а Мегуяель появив Ламеха.
19 І взяв собі Ламех дві жінки: одна на ймя була Ада, а друга на ймя була Зилла.
20 І вродила Ада Ябаля. Сей був батько тих, що живуть шатрами і держять скотину.
21 А брат його на імя був Юбаль. Сей був батько охочих до гусель та до сопілки.
22 Зилла ж і та вродила Тубаль-Каїна, праотця всїх тих, що кують мідь і залїзо. Сестра ж Тубаль-Каїнова Ноема.
23 І каже Ламех жінкам своїм: Ой Зилло й Адо, кохані жінки Ламешихи! Слухайте, що я скажу вам, чуйте слово певне. Коли б за болючу рану вбив я чоловіка, коли б за синяк одвдячив парубкові смертю, -