11 колись тобі непотрібного, тепер же тобі й менї вельми потрібного, котрого я послав,
12 ти ж його, чи то серце моє, прийми.
13 Хотїв був я при собі держати його, щоб замість тебе служив менї в кайданах благовістя;
14 та без твоєї волї не хотїв я нїчого зробити, щоб не мов по неволї добро твоє було, а по волї.
15 Бо може тому розлучивсь на час, щоб на віки прийняв єси його,
16 вже не яко слугу, а вище слуги, яко брата любого, найбільше менї, скілько ж більше тобі, і по тїлу, і в Господї.
17 Коли ж маєш мене за спільника, прийми його, як мене.
18 Коли ж чим обидив тебе, або (чим) винуватий, на менї те полїчи.
19 Я, Павел, написав рукою моєю: я оддам, щоб не казати тобі, що і сам себе менї завинуватив.
20 Так, брате, нехай маю потїху з тебе в Господї; звесели серце моє в Господї.
21 Надїявшись на слухняність твою, написав я тобі, знаючи, що і більш, нїж говорю, зробиш.
22 Разом же наготов менї і господу; надїюсь бо, що молитвами вашими буду дарований вам.
23 Витають тебе Єпафрас, товариш, неволї моєї в Христї Ісусї, Марко, Аристарх, Димас, Лука, помічники мої.
24 Благодать Господа нашого Ісуса Христа з духом вашим. Амінь.
До євреїв 1
1 Почасту і всяково промовляючи здавна Бог до батьків через пророків,
2 в останнї сї днї глаголав до нас через Сина, котрого настановив наслїдником усього, котрим і віки створив.
3 Сей, будучи сяєвом слави і образом особи Його, і двигаючи все словом сили своєї, зробивши собою очищеннє гріхів наших, осївсь по правицї величчя на вишинах,
4 Стільки луччий будучи від ангелів, скільки славнїще над їх наслїдував імя.
5 Кому бо рече коли з ангелів: Син мій єси Ти, я сьогоднї родив Тебе? і знов: Я буду Йому Отцем, а Він буде менї Сином?
6 Коли ж знов уводить Перворідня у вселенну, глаголе: І нехай поклонять ся Йому всї ангели Божі.
7 І до ангелів же глаголе: Що творить духи ангелами своїми, а поломє огн hei слугами своїми.
8 Про Сина ж: Престол Твій, Боже, по вік вічний, палиця правоти - палиця царювання Твого.
9 Полюбив єси правду, і зненавидїв беззаконнє; за се помазав тебе, Боже, Бог твій єлеєм радости більш спільників Твоїх.
10 І (знов): У починї Ти, Господи, землю оснував єси, і небеса - дїло рук Твоїх.
11 Вони зникнуть, Ти ж пробуваєш, і всї, як шати зветшають,
12 і як одежину згорнеш їх, і перемінять ся; Ти ж той же самий єси, і лїта Твої не скінчать ся.
13 Кому ж із ангелів сказав коли: Сиди по правицї в мене, доки положу ворогів Твоїх підніжком ніг Твоїх?
14 Чи не всї ж вони служебні духи, посилаємі на служеннє про тих, що хочуть наслїдувати спасеннє?
До євреїв 2
1 Тим подобає нам більше вважати на те, що чували, щоб инодї не відпасти.
2 Бо коли промовлене ангелам слово було певне, і всякий переступ і непослух прийняв праведну відплату,
3 то як нам утекти, що недбали про таке велике спасеннє? котре, почавши проповідувати ся через Господа, від тих що чули, нам стверджене,
4 як сьвідкував Бог ознаками і чудесами, і всякими силами, і роздаваннєм Духа сьвятого, по своїй волї.
5 Не ангелам бо покорив вселенну грядущу, про котру глаголемо;
6 засьвідкував же хтось десь, глаголючи: Що таке чоловік, що памятаєш його, або син чоловічий, що одвідуєш його?
7 Умалив єси його малим чим од ангелів; славою і честю вінчав єси його, і поставив єси його над дїлами рук Твоїх;
8 все покорив єси під ноги його. А впокори>
9 а бачимо Ісуса, малим чим умаленого від ангелів, за муку смерти увінчаного славою й честю, щоб благодаттю Божою за всїх пожив смерти.
10 Подобало бо Тому, про кого все і ким усе, що привів многих синів у славу, починателя спасення їх страданнями звершити.
11 Бо й хто осьвячує і хто осьвячуєть ся, від Одного всї; з сієї то причини не соромить ся братами звати їх,
12 глаголючи: Звїщу імя Твоє браттю моєму, посеред церкви сьпівати му хвалу Тобі.
13 І знов: Надїяти мусь на Него. І знов: Ось я і дїти, що дав менї Бог.
14 Коли ж дїти стали ся спільниками тїла і крови, і Він так само спільником їх, щоб смертю знищити того, що має державу смерти, се єсть диявола,
15 і визволити тих, що з страху смерти через усе життє підневолені були рабству.
16 Справдї бо не ангелів приймає, а насїннє Авраамове приймає.
17 Звідсїля мусїв у всьому подобитись братам, щоб бути милосердним і вірним архиєреєм у Божому, щоб очистити гріхи людські.