— Просто йди за мною. І не відставай.
Вони навшпиньках простували моріжком, переступаючи через сплячих. Кілька разів Томас мало не перечепився. Потім наступив на чиюсь руку, аж сплячий скрикнув од болю, і Томас миттю отримав стусана в ногу.
— Вибач, — прошепотів він, не звертаючи уваги на сердитий Ньютів погляд.
Перетнувши моріжок й опинившись на кам'яних плитах двору, Ньют побіг у напрямку західного муру. Якийсь час Томас вагався, не розуміючи, навіщо йому бігти, потім махнув рукою і помчав слідом.
У тьмяному світлі кожна перешкода на шляху чорніла тінню, тому Томасу не доводилося сповільнювати бігу. Ньют зупинився просто перед височезним муром, що здіймався над ними, як хмарочос, — ще один нечіткий образ з минулого промайнув у закамарках спустошеної пам’яті.
Томас помітив маленькі червоні вогники, які де-не-де спалахували на поверхні муру: вони хаотично рухалися і завмирали, загорялися і раптово згасали.
— Що це? — стурбовано прошепотів він. Миготливі червоні вогники чаїли в собі якусь загрозу.
Ньют стояв за кілька футів од стіни, що потопала в густих заростях плюща.
— Все дізнаєшся, зелений, коли прийде час, чорт забирай.
— Як на мене, безглуздо посилати мене туди, де все здається незрозумілим, і при цьому не відповідати на питання… — Томас замовк, здивувавшись власній рішучості. — Шлапак, — додав він, вкладаючи в незнайоме слово весь сарказм, на який був здатний.
Ньют коротко гмикнув.
— А ти мені подобаєшся, зелений. Я збираюся тобі дещо показати. Гаразд. Мовчи і дивися.
Він підступив до муру, запустив руки в зарості плюща і відсунув убік кілька лозин: під ними виявилося квадратне вікно кілька футів завширшки, вкрите товстим шаром пилу. Зараз воно видавалося геть чорним, наче зафарбоване.
— І куди дивитися? — прошепотів Томас.
— Тримай штани, хлопче. Один ось-ось з’явиться.
Минула хвилина, друга. Потім ще кілька… Томас переступав з ноги на ногу, не розуміючи, чому Ньют нерухомо стоїть і вдивляється у вікно, за яким немає нічого, крім темряви.
Аж раптово щось змінилося.
У вікні з’явилося дивне світіння; проникаючи крізь шибку, воно мінилося всіма барвами веселки на обличчі й на тілі Ньюта, наче той стояв на краю водойми, підсвіченої зсередини. Томас застиг і примружився, намагаючись розгледіти щось потойбіч скла. До горла підступив клубок.
— Що це в біса таке?
— Там, за мурами, Лабіринт, — шепнув Ньют. Очі його були вибалушені, наче у трансі. — Все, що ми робимо в житті, геть усе, пов’язане з Лабіринтом, зелений. Кожен день свого життя ми присвячуємо лише одному — розгадати цю гнилу таємницю, яка не має розгадки. Я хочу, щоб ти дізнався, з чим маєш справу і чому ці гнилі мури щовечора зсовуються. Сподіваюся, після цього ти збагнеш, що тобі ніколи і за жодних обставин не варто вистромлювати туди свою дупу.
І далі притримуючи лози плюща, Ньют відступив на крок і жестом запропонував Томасу стати на його місце і зазирнути у вікно.
Томас нахилився вперед і тицьнувся носом у холодну шибку. За кілька секунд крізь шар пилу і бруду він розрізнив нечіткий рухомий силует: заради цього Ньют і привів його сюди. Від побаченого Томасові перехопило подих, наче крижаний вітер увірвався в легені та скував їх льодом.
Якась кругляста істота завбільшки з корову, але безформна, крутячись і пульсуючи, повзла коридором. Піднявшись на протилежну стіну, вона раптом стрибнула просто на вікно, з гучним глухим звуком ударившись об товсте скло. Томас мимоволі скрикнув і відсахнувся, наче ошпарений, але істота відскочила, не пошкодивши шибки.
Томас двічі глибоко вдихнув і знову припав до вікна. У пітьмі важко було як слід роздивитися істоту, але вона випромінювала дивне світіння, що дозволяло бачити блискучу слизьку шкуру зі сріблястими шпичаками, що стирчали з неї. Замість кінцівок з тіла чудовиська стирчали дивні й моторошні механічні пристосування з усякими інструментами на кінцях: дискова пилка, ножиці, якісь довгі стрижні, про призначення яких можна було лише здогадуватися…
Істота виявилася моторошним гібридом тварини і машини. Вочевидь, вона розуміла, що за нею спостерігають, знала, що перебуває за стінами Глейду, і їй, мабуть, дуже кортіло проникнути всередину і поласувати людським м'ясом. Страх, наче пухлина, розростався в Томасових грудях, утруднюючи дихання. Попри провали в пам'яті, хлопець не сумнівався, що досі не бачив такого жахіття.