— Ні. Зовсім ні, — похитав головою Томас, дивлячись то під ноги, то знову на дівчину.
— Ти впевнений? — скривився Альбі. Судячи з сердитого виразу його обличчя, він не вірив жодному Томасовому слову.
«Та з чого він узяв, що я маю до цього якийсь стосунок?» — подумав Томас. Витримавши погляд Альбі, він відповів:
— Так, упевнений. А що?
— От гниляк, — пробурчав Альбі, дивлячись на дівчину. — Збігу бути не може. Два дні та два новачки. Один живий, один мертвий.
Тільки зараз Томас почав розуміти, до чого хилить Альбі, й обімлів від жаху.
— Та ти що… — слова застрягли у нього в горлі.
— Розпружся, зелений, — сказав Ньют. — Ніхто не каже, що це ти прикінчив дівку.
Голова в Томаса пішла обертом. Він був певен, що ніколи досі її не бачив, але чомусь тепер його опосіли сумніви.
— Присягаюся, що вона мені абсолютно не знайома…
— А ти… — Ньют поперхнувся і замовк: дівчина раптом сіпнулася і сіла. Хапаючи ротом повітря, вона часто закліпала і почала крутити головою, диким поглядом вирячившись на людей, що її обступили. Альбі, скрикнувши, повалився на спину, Ньют злякано зойкнув і відскочив назад. Томас не рушив з місця, паралізований страхом, і продовжував, немов заворожений, дивитися на те, що тільки-но вважалося трупом.
Блакитні очі дівчини були широко розплющені, рот жадібно хапав повітря. Потім вона спробувала щось сказати, та неможливо було розібрати слів. І раптом дівчина вимовила одну-єдину фразу голосом глухим і гробовим, але виразним:
— Усе зміниться.
Томас із подивом спостерігав, як після цього дівчина закотила очі, повалилася горілиць і затихла. При цьому її зігнута в лікті права рука піднялася вгору і застигла, вказуючи в небо. В кулаці був затиснутий згорнутий аркуш паперу.
Томас спробував ковтнути, але в роті занадто пересохло. Підскочив Ньют і насилу витягнув аркуш зі зціплених пальців колишнього трупа. Тремтячими руками Ньют розгорнув записку і, ставши навколішки, розгладив її на землі. Томас підійшов ближче і зазирнув Ньюту через плече.
На аркуші жирними чорними літерами було написано п’ять слів:
Розділ 9
Над Глейдом на мить запала дивна тиша. Так наче пролетів надприродний вихор і змів по собі всі звуки. Для тих, хто не міг бачити записку, Ньют прочитав її уголос, та це не викликало збентежених розмов — глейдери мовчали, як громом уражені.
Ні зойків, ні вигуків, ні питань, як сподівався Томас, — всі мовчки ошелешено не відривали очей від дівчини. А вона лежала на землі, ніби спала: груди здіймалися й опускалися в такт ледь чутному диханню. Попри перше враження, дівчина зовсім не мертва, а дуже навіть жива.
Ньют підвівся, і Томас вирішив, що він усіх заспокоїть, дасть якесь розумне пояснення тому, що відбувається, але той лише зім’яв записку, стиснувши кулаки з такою силою, що на них проступили вени. Томасове серце обірвалося. На душі зробилося зовсім кепсько.
— Медчуки! — крикнув Альбі, склавши долоні рупором.
Не встиг Томас подумати, що означає це слово — він чув його одного разу, — як хтось добряче штурхнув його в бік: двійко старших підлітків продиралися крізь натовп роззяв. Один високий, зі стрижкою їжачком і носом завбільшки з великий лимон, другий — маленький, чорнявий, але з сивиною на скронях. Томас вирішив, що з їхньою появою бодай щось з’ясується.
— Ну і що нам з нею робити? — запитав рослявий неочікувано високим голосом.
— Звідкіля мені знати? — кинув Альбі. — Ви в нас тут медчуки, от ви і думайте.
«Медчуки, — подумки повторив Томас, починаючи здогадуватися про значення слова. — Найпевніше, це щось на взір лікарів». Коротун схилився над дівчиною, перевірив пульс і, притиснувши вухо до грудей, послухав серцебиття.
— А хто сказав, що Клінт має право першим до неї підкотитися? — пожартував хтось у натовпі. Кілька хлопців голосно розсміялися.
— Наступний — я! — пролунав чийсь вигук.
«Як вони можуть жартувати? — обурився Томас. — Дівчина ледве дихає». Йому аж зле стало.
Очі Альбі звузилися, а рот перекосила лиха посмішка, що не віщувала нічого доброго.
— Як хтось бодай торкнеться її — піде ночувати до гріверів у Лабіринт. У Вигнання, — сказав Альбі. Він зробив паузу, повільно обводячи поглядом оточуючих, наче прагнув зазирнути в очі кожному. — Повторюю: не торкатися її! Нікому!
Це вперше Томасу сподобалися слова Альбі.
Коротун, якого звали Клінтом, завершив поверховий медичний огляд і підвівся.