Вокзал був цілком звичайний. На екрані, що висів над табло з розкладом потягів, блимали одні й ті самі реклами — шампуню й кредитних карток. Знайомі логотипи навіювали відчуття безпеки. Доктор зголоднів. Пластикова їжа з літака не залишила жодного відчутного сліду в його тілі, йому здавалося, що вона була нематеріальною, складалася з самої лише форми й запаху. Мабуть, таку їжу нам подаватимуть у раю. Їжа для голодних духів. Але зараз шматок смаженої риби з салатом, шмат білого м’яса з золотавою шкоринкою підкріплював худорляве докторове тіло. До риби він замовив вино, яке тут подають у зручних пляшечках умістом із чималий келих.
У потязі він заснув. Небагато втратив, адже потяг сунув тунелями й передмістями, як дві краплі води схожими на сотні інших передмість, із тим самим дизайном ґрафіті на опорах шляхопроводів і гаражах. Коли очуняв, за вікном було море, вузька світла смужка між портовими кранами, потворними будівлями якихось складів і доків.
«Шановний пане докторе, — написала вона до нього, — мушу зізнатися, що Ваші питання й те, як Ви їх ставите, викликають мою глибоку довіру. Той, хто знає, про що питає, може й сам собі дати відповідь. Можливо, Вам не вистачає — як каже прислів’я — тієї крихітної пучки, яка переважує шальки терезів».
Доктор замислився, що за таку пучку вона мала на увазі. Уважно перевірив це слово у словнику. Він не знав жодного прислів’я про пучку й терези. Прізвище вона мала чоловікове, але ім’я доволі незвичайне — Таїна, — отже, походила, ймовірно, з якоїсь екзотичної країни і такої ж екзотичної мови, в якій могли чудово функціонувати і пучка, і терези. «Звісно, було б найкраще, коли б ми зустрілися. До того часу я постараюся прочитати Ваше досьє та всі Ваші статті. Запрошую до мене! Це місце, де працював мій чоловік, і його присутність тут усе ще відчутна. Я певна, що це нам допоможе в розмовах».
То було невелике приморське селище, розтягнуте вздовж берега і прорізане прямим асфальтовим шосе. Таксі з’їхало з траси перед самою прикінцевою табличкою з назвою поселення — вниз, до моря. За шибками пропливали милі дерев’яні будиночки з терасами й балконами. Дім, якого він шукав, виявився чималим, найелеґантнішим на цій посипаній щебенем вулиці. Обгороджений невисоким муром, що густо поріс якимись місцевими виткими рослинами. Брама була відчинена, але він попросив зупинити таксі за огорожею і, волочачи свою валізку на коліщатках, увійшов на посилане гравієм чепурне подвір’я. Його центром виявилося велике дерево, безсумнівно хвойне, проте за будовою схоже на листяне, неначе дуб, чиє листя з якоїсь причини змізерніло й перетворилося на голки. Він такого ніколи не бачив; його кора, майже біла, нагадувала шкіру слона.
Ніхто не відповів на його стук, тож він ще трохи постояв непевно на дерев’яному ґанку, аж доки зважився натиснути на клямку. Двері піддалися і впустили його до світлого просторого холу. Вікно напроти було вщерть наповнене морем. Великий рудий кіт з’явився біля його ніг, нявкнув і чкурнув надвір, нахабно ігноруючи гостя. Доктор був певен, що вдома нікого нема, тож залишив валізку в холі й вийшов на ґанок зачекати на господиню. Стояв там приблизно п’ятнадцять хвилин, розглядаючи масивне дерево, а потім рушив довкола будинку, оточеного, як і всі тут, дерев’яною терасою, на котрій (як і в цілому світі) стояли легкі меблі, завалені подушками. За будинком він виявив садок зі старанно скошеною травою, обсаджений густо заквітлими кущами. В одному з них упізнав пахучу жимолость і, простуючи далі стежиною, обкладеною галькою, наткнувся на прохід, який, вочевидь, вів просто до моря. Якусь мить вагався, а далі рушив уперед.
Пісок на пляжі видавався майже білим — дрібний, чистий, подекуди інкрустований білими черепашками. Доктор вагався, чи не зняти йому взуття, бо то було б якось нечемно — зайти на приватний пляж у черевиках.
Помітив здалеку людську постать, що виходила з води. Бачив її проти сонця, що було вже навзаході, але ще сліпило. Жінка була одягнена в темний закритий купальник. На березі, нахилившись, узяла рушник і загорнулася в нього. Одним його кінцем витерла волосся. Потім узяла сандалі й рушила в бік наляканого доктора. Він не знав, що робити. Відвернутися й піти геть чи, навпаки, йти їй назустріч. Він волів би зустрітися з нею більш офіційно, в тиші кабінету. Але вона вже ось тут, поруч. Простягнула руку, вітаючись. Питальним тоном вимовила його прізвище. Була середнього зросту, на вигляд — близько шістдесяти. Її обличчя жорстоко посікли зморшки, було видно, що вона не шкодувала собі сонця. Коли б не це, виглядала б набагато молодшою. Коротке світле волосся прилипло до її обличчя й шиї. Рушник, яким вона оперезалася, сягав їй до колін, і з-під нього виднілися вкриті однорідною засмагою ноги й стопи, спотворені наростами на кісточках великих пальців.
— Ходімо додому, — сказала вона.
Звеліла йому зачекати в холі, а сама зникла на кілька хвилин. Доктор почервонів від збентеження, у нього було відчуття, ніби він застав її за туалетом, за обрізанням нігтів чи чимось подібним. Ота зустріч з її майже оголеним старим тілом, з її стопами, з її мокрим волоссям геть збила його з пантелику. Але вона цим, здається, зовсім не переймалася. Повернулася за якийсь час у світлих штанах і майці — ледь повнувата жінка з в’ялими м’язами передпліч, зі шкірою, всипаною родимками та плямками. Рукою куйовдила все ще вологе волосся. Він уявляв її не такою. Гадав, що дружина самого Моля буде інакшою. Якою? Вищою, скромнішою, витонченішою. У шовковій блузці з жабо та камеєю на грудях. Жінкою, яка не купається в морі.
Вона сіла навпроти нього, підібгавши ноги, і підсунула до нього мисочку з цукерками. Взяла собі одну й поклала до рота, втягнувши щоки. Доктор глянув на неї уважніше. Під очима в неї були мішки — порушення функції щитовидки або просто розслаблення musculus orbicularis oculi[13].
— Отже, це ви, — озвалась вона. — Нагадайте мені, коли ваша ласка, що саме ви робите?
Він швидко проковтнув цукерку, не розжувавши, — нічого, візьме наступну. Представився ще раз, коротко розповів про свою роботу і публікації. Нагадав про свою нещодавно видану «Історію консервації», яку додав до надісланого їй досьє. Похвалив її чоловіка. Сказав, що професор Моль здійснив революцію в анатомії. Вона уважно дивилася на нього блакитними очима, задоволено всміхаючись. Цю її легку усмішку можна було сприйняти і за приязну, і за іронічну. Всупереч її імені, в ній не було нічого екзотичного. Йому спало на думку, що це не вона, що він розмовляє з кухаркою чи покоївкою. Скінчивши розповідь, він нервово потер руки, хоч волів би уникнути цього явного доказу знервованості; він почувався несвіжо в дорожній сорочці, а господиня зненацька зірвалася з місця, немовби читала його думки.
— Я покажу вам кімнату. Будь ласка, сюди.
Вона повела його сходами на темний горішній поверх і показала двері. Ввійшла першою й розсунула червоні штори. Вікна виходили на море, сонце залило кімнату помаранчевим світлом.
— Влаштовуйтесь тут, а я приготую щось перекусити. Ви ж, мабуть, утомилися? Як переліт?
Він щось відповів задля годиться.
— Чекаю вас унизу, — кинула вона і вийшла.
Він не міг збагнути, як так сталося, що ця невисока жінка у світлих штанях і розтягнутій футболці якимось ледь помітним жестом, а може, лише підняттям брови цілком перекинула з ніг на голову весь простір довкола, всі сподівання й уявлення доктора. Звела нанівець усю його виснажливу подорож і приготовані промови, усі можливі сценарії. Ввела натомість свої. Це вона диктувала умови. Доктор піддався їм, не змигнувши оком. Змирившись із тим, він швидко прийняв душ, переодягся й зійшов униз.
Вона подала на вечерю салат із грінками з темного хліба і печені овочі. Вегетаріанка. Добре, що він з’їв ту рибу на вокзалі. Вона сиділа напроти нього, спершись ліктями об стіл і кришачи пальцями рештки грінок, і говорила про здорову їжу, про шкідливість борошна й цукру, про довколишні органічні ферми, де вона купує овочі, молоко і кленовий сироп, який вживає замість цукру. Але вино було смачне. Доктор, не звичний до алкоголю і втомлений, відчув, що після двох келишків йому паморочиться в голові. Він компонував у голові чергові речення, але вона завжди його випереджала. Коли пляшка близилася до кінця, вона розповіла йому про смерть чоловіка. Зіткнення моторних човнів.