В напрямі до ст. Ворожба школа також увійшла в бойову стичність із більшовиками. Ст. Бахмач і місто залишилися за нами. Треба зазначити, що в залізничному депо Бахмач було до двох тисяч затруднених робітників, переважно росіян. Про їхній настрій звернувся я до сот. Тимченка за інформаціями. Сотник Тимченко був у них на мітингу й сказав мені, що нема страху: робітники оголосили нейтралітет. Трудно було, однак, вірити в їхню нейтральність, а мати у себе в найближчому запіллі дві тисячі озброєних робітників — не належало до приємності. На цій підставі я і приступив до перегруповки Юнацької школи, не гублячи, однак, бойового зв'язку з противником.
Незадоволення сотника Тимченка з цього рішення виявилося в його від'їзді з цілим штабом на ст. Крути. Звідти він повідомив, що йде нам на поміч піша дивізія. Пізніше виявилося, що замість дивізії прийшло кілька потягів, навантажених возами. Школа скористала з того і поповнилася набоями з ешелонів.
Було очевидно, що Київ не мав вільних військових частин.
Така ситуація, а до того ще й вороже настроєне населення, яке косим оком дивилося на «інтелігентів»-юнаків, безпереривні сутички з більшовиками упродовж більше як місяця, — це все дуже зле відбивалося на настроях школи. Частина з-поміж юнаків — це були діти з-під селянських стріх, з неусталеним світоглядом, які інтуїтивно відчували правоту наших змагань, і це давало можливість держати курінь у рамках дисципліни.
Активність супротивника збільшувалася. Під його натиском наші передові частини відступили, тільки уже не через Бахмач, а через його передмістя, бо робітники, з наближенням більшовиків, виступали активно, збільшуючи і без того переважаючого нас у багато разів ворога.
Мені нічого не лишалося, як тільки приступити до оборони своїх позицій і приготуватись фортифікаційно до зустрічі з навалою більшовиків. З цією метою, після рекогносцировки приступлено до праці. Роботу було виконано правильно і швидко.
25-го січня 1918 року дістав я повідомлення, що до мене вислано з Києва студентську сотню. Справа військової підготовки цієї сотні була мені добре знана, бо в ній був мій брат з третього курсу медицини Університету св. Володимира. Від нього я довідався, що науку провадилось там сім днів, уміють вже стріляти та що в Києві — ціле пекло. Повідомлення про приїзд студентської сотні розійшлося серед юнаків, як блискавка, а враження, її приїздом викликане, було таке, ніби приїхала ціла дивізія. Завдяки цьому, так високо-цінному і завжди в бою рішальному чинникові — «піднесення духу», і вдалося затримати наступ Муравйова та змусити його до затяжної боротьби.
27-го січня штаб сотника Тимченка вчасним ранком від'їхав у напрямі на Ніжин, де стояв полк імені Шевченка, щоб з тим полком приїхати нам на поміч.
Студентська сотня в числі 115-130 людей прибула наст. Крути 2 7-го січня 1918 р. о четвертій годині ранку.
Мені особисто треба було вирішити, куди приділити Студентську сотню. Я стояв перед альтернативою: можна було влити її до юнаків, так би мовити, поповнити школу, а можна було дати її як окрему сотню на дільницю оборонної лінії. До цього другого висновку я прийшов з міркувань чисто військового характеру. Молодий вояк, без огляду на його індивідуальність, у критичній хвилині піддається паніці. Таких хвилин я передбачав забагато. Паніка ж під час бою є явищем заразливим і в результаті дає ганебну втечу. Тому то командирові студентської сотні дав я відтинок, найменше загрожений зі сторони противника. Познайомив командира сотні із ситуацією, поінформував, звідки і як буде діставати набої, куди направляти поранених, з ким держати зв'язок, а на випадок відвороту, як вивести сотню з бою. Для зв'язку зі мною він призначив трьох студентів, а між ними був і мій брат; його, з огляду на моє становище, як командира, я був змушений відіслати до сотні назад, прощаючи його поглядом, як виявилося, навіки.
Розташування на позиції наших п'яти сотень і 18 кулеметів схематично виглядало, як показано на поданій схемі.
Вчасним ранком червоні розпочали свій наступ в зімкнутих колонах. Це виглядало так, ніби вони йшли на парад, занедбуючи найпримітивніші засоби безпеки. Рельєф місцевості маскував, і нас могли виявити щойно на віддаль пострілу.
В ніч з 26 на 27 січня я мав розмову по прямому дроту з Муравйовим. Його вимога у формі наказу звучала так:
«Пріґатовіться к встрече пабеданоснай краснай армії, прігатовіть абєд. Заблуждєнія юнкєроф пращаю, а афіцєроф всьоравно расстрєляю.»
Я відповів, що до зустрічі все готове.