Я перевів годинник на три години назад, та все одно було по опівночі.
Біля пропускного пункту стояли представник авіаліній і охоронець, котрі сказали мені: «Твоя електробритва затримала твій багаж у аеропорті Даллас». Охоронець назвав носіїв багажу «кидунами». Потім він назвав їх «штовхачами». Звісно, сказав він, усе могло скластися ще гірше — це ж принаймні не вібратор. Потім, мабуть, через те що ми були чоловіками, і була перша ночі і щоби мене розвеселити, він повідомив, що на їхньому жаргоні стюардес називають «Космічними Офіціантками». Чи «Повітряними Подушками». Було схоже, що хлоп носив пілотську уніформу, — біла сорочка з невеличкими еполетами і синя краватка. Мій багаж перевірений, сказав він, і прибуде завтра.
Охоронець спитав моє ім’я, адресу й телефон, а тоді спитав, чи знаю я різницю між презервативом і кабіною літака.
— У презерватив можна вмістити тільки один член, — сказав він.
Додому я доїхав за останні десять баксів.
Місцева поліція теж ставила чимало питань.
Моя електробритва, котра не була бомбою, була за три часових пояси позаду.
Щось, що було бомбою, великою бомбою, рознесло мої кавові столики «Njurunda» у формі лаймово-зеленого інь та помаранчевого ян, — вони разом складалися в коло. Що ж, тепер вони роз’єднані навіки.
Мій м’який куточок «Haparanda» з помаранчевими покривалами — дизайн Еріки Пеккарі, — він став сміттям.
І при тому я не був єдиним рабом інстинкту гніздування. Багато з тих, хто сидів у туалеті з порнографією, сидять там із меблевим каталогом ІКЕА.
У всіх нас є крісло «Johanneshov» у зелену смужку. Моє, палаюче, впало з п’ятнадцятого поверху у фонтан.
У всіх нас однакові лампи «Rislampa-Har» з абажурами з дроту та екологічно чистого невідбіленого паперу. Мої перетворилися на конфеті.
Ось заради чого ми сидимо по туалетах.
Набір ножів «Аllе». Нержавіюча сталь. Безпечні для посудомийної машини.
Настінний годинник «Vild» із гальванізованої сталі, як же без нього.
Полиці «Klipsk», звісно.
Коробки для капелюхів «Hemlig». Авжеж.
Вулиця біля мого будинку сяяла і мерехтіла всім цим.
Клаптикові ковдри «Мотшаїа». Дизайн Томаса Гарілли, в наявності такі кольори:
«Орхідея».
«Фуксія».
«Кобальт».
«Ебоніт».
«Ґаґат».
«Яєчна шкаралупа» чи «Верес».
Я все життя поклав, щоб це придбати.
Мої столики «Каliх» із текстурованою лакованою поверхнею, за якою легко доглядати.
Мої складані столики «Steg».
Ти купуєш меблі. Кажеш собі, що це був останній диванчик, який знадобиться в твоєму житті. Купуєш диванчик — і пару років ти задоволений: що б не сталося, диван ти вже маєш. Тоді — правильний набір тарілок. Тоді — ідеальне ліжко. Гардини. Килим.
І ось ти вже зловлений у власному гніздечку, і речі, якими ти володів, тепер володіють тобою.
Доки я не повернувся з аеропорту.
Швейцар виходить з тіні, щоби сказати, що стався нещасний випадок. Поліція була тут і поставила чимало питань.
Поліція гадає, що то, можливо, був газ. Може, вийшов із ладу запальник плити чи пальник був невимкнений, пропускаючи газ, — той підіймався до стелі й заповнив кожну кімнату в квартирі від стелі до підлоги. Квартира була з високою стелею, площею сто сімдесят квадратних футів, і день-у-день газ заповнював приміщення. Коли квартира була заповнена до самої підлоги, компресор холодильника дав іскру.
Детонація.
Вікна від підлоги до стелі разом із їхніми алюмінієвими рамами вилітають назовні, як і дивани, і лампи, і тарілки, і палаючі простирадла, і шкільні альбоми, і дипломи, і телефон. Усе було винесено з п’ятнадцятого поверху чимось на штиб сонячного спалаху.
О, тільки не мій холодильник. Я зібрав цілі полиці сортів гірчиці, від камінно-твердої до традиційної англійської. У мене було чотирнадцять видів знежирених салатних заправок і сім сортів каперсів.
Знаю, знаю: дім повен спецій, а справжньої їжі нема.
Швейцар вишмаркався, і щось пішло до його хустинки зі звуком прийнятої подачі бейсбольного м’яча.
Ви можете піднятися на п’ятнадцятий поверх, але заходити до квартири заборонено. Наказ поліції. Поліція питала, чи нема в мене колишньої подружки, котра могла б таке зробити, і чи ви, бува, не ворогуєте з кимось, хто має доступ до динаміту.
— Туди нема чого підійматися, — каже швейцар. — Тільки самі стіни й лишилися.
Поліція не виключає підпал. Ніхто не чув запаху газу. Швейцар підіймає брову. Цей хлоп проводив час фліртуючи з прибиральницями і няньками, які працювали на горішніх поверхах і чекали у вестибюлі, доки їх розвезуть по домівках. Я жив тут три роки, і весь цей час швейцар щовечора сидів і читав «Еllеrу Queen»[18], коли я перекладав пакунки й сумки в іншу руку, щоби відчинити вхідні двері й увійти.