Такий дім, як наш, пасуватиме штовхачу наркотиків. Сусіди відсутні. На Пейпер-стрит узагалі нема нічого, крім складів і паперової фабрики. Пара з її труб смердить кишковими газами. Помаранчеві купи тирси на її дворі тхнуть кліткою з хом’яком.
Такий дім, як наш, пасуватиме штовхану наркотиків через те, що вдень на Пейпер-стрит проїжджають тисячі вантажівок, а вночі, крім нас із Тайлером, нема нікого на півмилі навкруг.
Знаходжу в підвалі все нові й нові стоси старих «Reader's Digest». Відтепер у кожній кімнаті лежить стосик журналів.
«Життя в цих Сполучених Штатах».
«Сміх — найліпші ліки».
Крім цих журналів, у нас майже немає меблів.
У дуже старих журналах є дивні статті. Добірка статей, наприклад, в одній органи людини розповідають про себе. Статті ці подані від першої особи:
«Я — Матка Джейн».
«Я — Простата Джо».
Саме так і написано.
Тайлер, голий до пояса, виходить на кухню й сідає на кухонний стіл. Він весь укритий слідами від цілунків і зубів. Каже, бла-бла-бла-бла-бла, але вчора ввечері він познайомився з Марлою Зінґер і трахнув її.
Почувши це, я перетворююсь на Жовчний Міхур Джо.
Я сам винен, це моя провина. Часом платиш за все, що зробив, а іноді — за те, чого не зробив.
Учора ввечері я подзвонив Марлі. Ми з нею домовились, що коли я хотів піти на групу підтримки, то дзвонив їй і питався, чи не збирається вона туди йти. Того вечора була меланома, а мені було зле.
Марла живе в готелі «Regent». Гучна назва для будівлі з червоної цегли, що тримається на чесному слові, де матраци запаковані в поліетилен, щоби ті мешканці, котрі приходять померти, їх не зіпсували. Сядеш на край ліжка — і разом із ковдрою та простирадлами з’їжджаєш на підлогу.
Я подзвонив Марлі до готелю «Regent», щоби довідатись, чи піде вона на меланому.
Марла розмовляла мов в уповільненому фільмі.
— Це наче несправжнє самогубство, — сказала вона. Напевно, це лише ще одне волання про допомогу. У будь-якому разі, вона випила весь «ксанакс»[20], який у неї був.
Уявляю, як Марла кидається на стіни в своїй кімнаті в готелі «Regent» і кричить: «Я вмираю! Вмираю! Вмираю я. Вми-ра-ю. Вмираю!»
Це може тривати годинами.
— То ти сьогодні ввечері лишаєшся вдома, так?
Марла сказала, що збирається зробити одну велику смертельну річ. Якщо я хочу завітати подивитися, то маю поспішати.
Дякую, кажу, але вже маю плани на вечір.
— Нема проблем, — каже Марла. — Померти можна і в компанії телевізора, аби цього вечора там було що дивитись.
А я пішов на меланому, повернувся додому і ліг спати.
І от наступного ранку за сніданком Тайлер, геть вкритий слідами від цілунків, розповідає мені, що Марла — збочена курва. І що саме це йому в ній і подобається.
Учора ввечері, після меланоми, я повернувся додому й одразу ліг спати. Усю ніч мені снилося, що я їбу, їбу, їбу Марлу Зінґер.
Наступного ранку, слухаючи Тайлера, я роблю вигляд, що читаю «Reader’s Digest». Справжня курва, розумієш? «Reader’s Digest». Гумор в армійській формі.
Я — Випорснута Жовч Джо.
«А що вона торочила вночі, — каже Тайлер. — У житті від жодної шльондри такого не чув».
Я — Рипіння Зубів Джо.
Я — Роздуті Ніздрі Джо.
«Після того як Марла скінчила вдесяте поспіль, — каже Тайлер, — вона сказала, що хоче завагітніти».
Хоче завагітніти, щоби зробити аборт від Тайлера.
Я — Білі Кісточки Джо.
Як міг Тайлер на таке не повестися? Позаминулої ночі він сидів на самоті, вклеюючи геніталії в «Білосніжку».
Як мені змагатися за увагу Тайлера?
Я — Оскаженіле Запалене Почуття Неприйняття Джо.
Найгірше, що це моя провина. Тайлер розповів, що, коли я пішов спати, а він повернувся зі зміни офіціантом, з готелю «Regent» подзвонила Марла. «Оце було воно», — сказала вона. Тунель і світло, що вело її вниз по ньому. Досвід смерті був настільки кльовим, що Марлі не терпілося поділитися описом того, як вона вийшла з тіла і злинула вгору.
Марла не знала, чи може її душа користуватися телефоном, але потребувала когось, хто бодай зможе почути її останній подих.
Аж ні, Тайлер бере слухавку і розуміє все зовсім не так.
Вони ніколи не зустрічалися, тому Тайлер гадає, що смерть Марли — це погано.
Нічого подібного.
Тайлера це не стосувалося, проте він викликає поліцію і жене до готелю «Regent».
Відтепер, згідно із давнім китайським звичаєм, про який всі ми дізналися з телевізії, Тайлер відповідальний за Марлу назавжди, оскільки врятував їй життя.