«Круто», — каже Тайлер.
А від Альберта смердить. Леслі каже: «Альберте, любий, ти смердиш».
Нема шансів на те, що ти вийдеш з тої ванної і не смердітимеш. Альберт каже, що кожна пляшечка з тих парфумів лежить розбита на підлозі, а унітаз набитий іншими флаконами. Виглядає, наче лід, каже Альберт, як на тих найкрутіших вечірках, де ми наповнюємо льодом пісуари. З ванної смердить, і вся підлога у скалках, котрі ніколи не розтануть, і коли Альберт допомагає мадам піднятися, її біла сукня вкрита жовтими патьоками: вона жбурляє розбитим флаконом у господаря, послизається на парфумах і битому склі і падає на долоні.
Вона плаче й стікає кров’ю, скоцюрбившись біля унітаза. «О, і мені пече, — каже вона. — Волтере, воно пече. Воно все ще пече».
Парфуми, всі ці мертві кити в її порізаних руках, вони печуть.
Господар підводить її на ноги, мадам тримає руки ніби під час молитви, тільки не повністю складеними, кров стікає долонями, зап’ястками крізь діамантовий браслет аж до ліктів, де і скрапує.
А господар каже: «Все буде гаразд, Ніно».
— Мої руки, Волтере, — каже мадам.
— Усе буде гаразд.
Мадам питає: «Хто вчинив так зі мною? Хто міг так мене ненавидіти?»
Господар звертається до Альберта: «Чи не могли б ви викликати швидку?»
Це і була перша місія Тайлера в якості терориста сфери обслуговування. Партизана-офіціанта. Порушника спокою за мінімальну зарплатню. Тайлер роками займався цим, але каже, що завжди веселіше робити що-небудь разом.
Наприкінці оповіді Альберта Тайлер усміхається і каже: «Круто».
Прямо зараз, у готелі, ліфт зупинився поміж кухнею і банкетною залою, я розповідаю Тайлерові про те, як я чхнув у заливну форель на з’їзді дерматологів, і троє гостей сказали мені, що вона пересолена, а один — що форель надзвичайна.
Тайлер струшує прутень над супницею і каже, що випустив усе, що міг. Такі штуки проходять легше з холодними супами, yichyssoise[27] чи коли шеф-кухарі готують справді свіжий ґаспачо[28]. Таке не зробиш із цим цибулевим супом, що вкритий шкоринкою розплавленого сиру і який подають у горщичках. Якщо я коли-небудь тут їстиму, це і замовлю.
У нас із Тайлером закінчувалися ідеї. Проробляти щось із їжею стало звичним, майже частиною роботи. Згодом я якось почув від одного з лікарів чи адвокатів, — яка, власне, різниця, — що збудник гепатиту може жити на нержавіючій сталі до шести місяців. Ви здивуєтесь, скільки він здатен прожити на ромовій шарлотці з солодким кремом.
Чи в лососині, запеченій у тісті.
Я спитав того лікаря, де можна дістати цей збудник гепатиту, і він був достатньо п’яний, щоби розсміятися.
Усе йде на звалище медичних відходів, сказав він.
І розсміявся.
Усе.
Звалище медичних відходів звучить як «дістатися дна».
Тримаючи руку на пульті керування ліфтом, я питаю Тайлера, чи він готовий. Шрам на тильній стороні долоні червоний, здутий і сяє, мов губи, точно повторюючи цілунок Тайлера.
«Секундочку», — каже Тайлер.
Томатний суп має бути досі гарячим, бо зігнута штукенція, котру Тайлер заправляє до штанів, — рожевого кольору великої свіжозвареної креветки.
Глава 11
У Південній Америці, у Зачарованих Землях, ми могли б переходити ріку, в якій маленькі рибки могли б запливти до Тайлерової уретри. У рибок є шипи, які вони можуть висовувати і втягувати назад, тож коли шипи встромляються в Тайлера, рибки беруться облаштовувати помешкання й готуються відкладати ікру. Суботній вечір можна провести значно гірше, ніж оце ми зараз із Тайлером.
«Дещо все-таки є, — зауважує Тайлер. — Те, що ми зробили з матір’ю Марли».
Кажу йому, припни язика.
Тайлер каже, що французький уряд міг би помістити нас до підземного комплексу неподалік Парижа, де навіть не хірурги, а недовчені техніки зрізали б нам повіки для перевірки на токсичність нового дубильного аерозолю.
«Таке трапляється, — каже Тайлер. — Почитай газети».
Найгірше те, що я точно знаю, що саме вчинив Тайлер із матір’ю Марли, але вперше з того часу, як ми познайомились, у Тайлера були круті бабки. Він заробляв реальні гроші. Дзвонили з «Nordstrom», замовили до Різдва двісті шматків Тайлерового мила із тростиновим коричневим цукром. При двадцяти баксах за шмат, рекомендованій роздрібній ціні, у нас з’являються гроші на відпочинок у суботу ввечері. Гроші на лагодження газопроводу. На танці. Якби можна було б не перейматися грошима, я, певно, полишив би роботу.
Тайлер називає себе «Миловарня Пейпер-стрит». Люди кажуть, що ліпшого мила не існує.