Коли збирається бійцівський клуб, Тайлер виголошує правила, які ми з ним узгодили.
— Більшість із вас, — горлає Тарлер у конусі світла посередині підвалу, повного людей, — більшість із вас тут тому, що хтось порушив правило. Хтось розповів вам про бійцівський клуб.
Тайлер каже:
— Що ж, вам краще припинити патякати, або шукайте собі якийсь інший бійцівський клуб. Бо наступного тижня, коли ви прийдете сюди, ви будете записуватись. І тільки перші п’ятдесят, які запишуться, потраплять до клубу. Якщо ви потрапляєте сюди, ви відразу ж стаєте до бою. Якщо ви хочете битись. Якщо не хочете, є багато таких, які хочуть. Тож, можливо, вам краще просто залишитися вдома.
— Якщо ти вперше в бійцівському клубі, — горлає Тайлер, — ти мусиш битися.
Більшість приходять до бійцівського клубу, тому що бояться стати до бою з чимось у своєму житті. Після кількох бійок вони бояться куди менше.
Багато людей, які згодом стали найкращими друзями, зустрілися вперше в бійцівському клубі. Я ходжу на зустрічі, конференції і бачу обличчя бухгалтерів, адвокатів, менеджерів нижчої ланки зі звернутими набік носами, що, немов баклажани, прозирають з-під накладених пов’язок, або з двома-трьома швами попід очима, або з шинованими щелепами. Це спокійні молодики, що слухають і чекають, доки настане час вирішувати.
Ми вітаємось один з одним кивком голови.
Потім начальник питає, звідки в мене так багато знайомих серед цих людей.
Начальник каже, що в бізнесі лишається дедалі менше джентльменів і дедалі більше пройдисвітів.
Презентація триває.
Волтер з «Майкрософту» перехоплює мій погляд. Це молодий парубок із рівними зубами й чистою шкірою, із роботою — мрією всіх випускників. Ти знаєш, що через свою молодість він не міг брати участі ні в якій війні. Батьки його розлучились, а як ні, то однаково батька вдома він не бачив. І ось він дивиться на моє обличчя, половина якого чисто виголена, а друга половина — зловісний синець, що ховається в темряві. На моїх губах блищить кров. І, можливо, Волтер думає про вегетаріанську гулянку, на якій він був у минулі вихідні і яка не завдала шкоди жодній тваринці, або про озоновий шар Землі, або про нагальну потребу припинити жорстоке випробовування продукції на тваринах, але це навряд.
7
Одного ранку я знаходжу використаний презерватив, що дохлою медузою плаває в унітазі.
Ось так Тайлер зустрів Марлу.
Я встаю відлити, і просто серед такого собі наскельного живопису іржею в унітазі бачу оце. Цікаво, про що думають сперматозоїди?
«Що це?»
«Що це таке, склепіння піхви?»
Що тут узагалі відбувається?
Цілісіньку ніч мені снилося, що я граю Марлу Зінґер. Марлу Зінґер, що курить цигарку. Марлу Зінґер, що зводить очі під лоба. Я прокидаюся сам у своєму ліжку, а двері до Тайлерової кімнати зачинені. Двері до Тайлерової кімнати ніколи не бувають зачинені. Усю ніч ішов дощ. Дощечки ґонтової покрівлі пожолобились, покорчились і повідставали, вода протікає на горище, збирається над тинькованою стелею і прокапує крізь дрібні щілини.
Коли дощить, нам доводиться викручувати запобіжники. Світло ніхто не вмикає. У будинку, що його винаймає Тайлер, — три поверхи та підвал. Ми запалюємо свічки й ходимо з ними. Будинок має комори, засклену спальну веранду й вітражні вікна на сходових майданчиках. У вітальні коло еркерних вікон стоять фотелі. Різьблений плінтус-багет вісімнадцять дюймів заввишки вкрито лаком.
Дощ просякає всюди. Усе дерево в будинку набрякає і зсихається, а цвяхи, якими прибите все дерев’яне: підлога, плінтус, віконна лиштва, — цвяхи витягуються й іржавіють.
Звідусіль стирчать іржаві цвяхи, на які запросто наступити чи обдерти об них лікоть, а на сім спалень лиш одна вбиральня, у якій я й знаходжу використаний презерватив.
Будинок чекає чогось: чи то зміни плану забудови, чи то підтвердження заповіту — а відтак його буде знесено. Я спитав Тайлера, як довго він тут мешкає. Тайлер відказав: місяця півтора. Власник, який жив тут за царя Гороха, назбирав цілі стоси журналів «National Geographic» і «Reader’s Digest». Величезні хисткі стоси журналів, що ставали вищими після кожного дощу. Тайлер каже, останній винаймач видирав глянцеві сторінки, щоб складати з них пакетики на кокаїн. Замка у вхідних дверях нема, відтоді як поліція чи, може, хто інший висадив їх ногою. Стіни їдальні обклеєні дев’ятьма шарами здутих шпалер: квіточки під смужечками, смужечки під квіточками, квіточки під пташечками, пташечки під натуральними волокнистими шпалерами.