— Річ у тім, — каже Тайлер, — що до бійцівського клубу приходить побитися багато поліцейських і їм це по-справжньому подобається. До нас ходять і журналісти, і судові діловоди, і юристи, тож коли щось має статися, ми дізнаємося про все заздалегідь.
Нас збиралися закрити.
— Принаймні в Сіетлі, — каже Тайлер.
Я питаю, що ж Тайлер зробив, щоб цього не сталося.
— Що ми зробили, щоб цього не сталося, — каже Тайлер.
Ми скликали збори Комітету насильства.
— Ми більше не існуємо окремо один від одного, — каже Тайлер і щипає мене за ніс. — Думаю, ти це вже збагнув.
Ми використовуємо те саме тіло, але по черзі.
— Ми загадали особливе домашнє завдання, — каже Тайлер. — Ми сказали: принесіть мені на блюдечку яйця Його Високоповажності Комісара поліції Сіетла Бозна-Як-Там-Його.
Це сон?
— Так, — каже Тайлер, — це сон.
Ми зібрали команду з чотирнадцятьох мавпочок-космонавтів, з яких п’ятеро були поліцейськими, і того вечора в парку, до якого його високоповажність водить на прогулянку свого цуцика, окрім нас, більше нікого не було.
— Не хвилюйся, — каже Тайлер, — із цуциком усе гаразд.
Увесь напад забрав на три хвилини менше, ніж наша найкраща спроба під час репетиції. Ми відвели на все дванадцять хвилин. Найкраща наша спроба мала дев’ять хвилин.
П’ятеро мавпочок притисли його до землі.
Тайлер розповідає мені, але якимось чином я все вже знаю.
Три мавпочки були на варті.
Одна мавпочка мала ефір.
Одна стягла з його високоповажності спортивні штани.
Його цуцик, спанієль, усе гавкав і гавкав.
Гавкав і гавкав.
Гавкав і гавкав.
Одна мавпочка туго перетягла мошонку його високоповажності, тричі обмотавши аптечною гумкою її основу.
— Ще одна приставила ножа йому між ноги, — шепоче Тайлер своїми розбитими губами мені на вухо. А я шепочу високоповажному панові комісару поліції на вухо, що йому краще припинити цькувати бійцівські клуби, інакше нам доведеться розповісти всьому світові, що в його високоповажності зовсім немає яєць.
Тайлер шепоче:
— Що тоді тобі світить, ваша високоповажносте?
Через гумку там унизу зникають геть усі відчуття.
— Що тобі світить у політиці, якщо виборці дізнаються, що в тебе немає яєць?
На ту мить його високоповажність уже нічого не відчуває.
Ого! Та його яйця холодні як лід.
Якщо хоч один бійцівський клуб буде закрито, ми одне його яйце відішлемо на схід, а друге — на захід. Одне потрапить до «New York Times», друге — до «Los Angeles Times». По одному кожному. Таке собі повідомлення для преси.
Мавпочка-космонавт вийняла ганчірку, змочену ефіром, йому з рота, і комісар мовив, що не треба.
А Тайлер сказав:
— Нам немає чого втрачати, окрім бійцівського клубу.
У комісара ж було все.
Нам лишилося саме тільки лайно й непотріб цього світу.
Тайлер кивнув мавпочці-космонавту, що тримала ножа між комісаровими ногами.
Тайлер спитав:
— Можеш уявити собі, як проживеш решту свого життя з порожньою мошною?
Комісар сказав, що ні.
Не треба.
Зупиніться.
Будь ласка.
Ой.
Боже.
Допоможи.
Мені.
Допоможи.
Ні.
Мені.
Боже.
Мені.
Зупиніть.
Їх.
Мавпочка-космонавт черкає ножем і розтинає тільки канцелярську гумку.
Шість хвилин — і по всьому.
— Затям собі, — сказав Тайлер. — Люди, яким ти прагнеш перейти дорогу, — всюди. Ти залежиш від нас. Ми — ті, хто пере твій одяг, готує тобі їсти, подає на стіл. Ті, хто застеляє тобі ліжко. Ті, хто вартує твій сон. Ті, хто сидить за кермом швидкої. Ми телефоністи, кухарі, водії таксі, і ми знаємо все про тебе. Ми — ті, хто розглядає твої страхові вимоги, ті, хто списує гроші з твого кредитного рахунку. Ми контролюємо кожен твій порух.
— Ми середульші діти історії, виховані телебаченням на вірі, що одного дня станемо мільйонерами, кіно- та рок-зірками. Але ми не станемо. І ми саме починаємо усвідомлювати це, — сказав Тайлер. — Тому до нас вам — зась!
Мавпочці-космонавту довелося запхати ганчірку з ефіром до рота комісарові, що розхлипався, і таким чином остаточно приспати його.
Інша команда мавпочок-космонавтів одягла комісара й доправила його та його цуцика додому. Тепер він міг або все розповісти, або промовчати. Але ні, ми гадаємо, утисків з боку поліції більше не буде.