Його високоповажність повернувся додому переляканий, але цілий і здоровий.
— Щоразу як ми виконуємо такі невеликі домашні завдання, — каже Тайлер, — усі ці люди з бійцівського клубу, яким нíчого втрачати, дедалі більше втягуються в проект «Руїна».
Тайлер, навколішках біля мого ліжка, каже:
— Заплющ очі й дай мені руку.
Я заплющую очі, а Тайлер бере мою руку. Я відчуваю Тайлерові губи на місці шраму від його поцілунку.
— Я попереджав, що ти мене більше ніколи не побачиш, якщо говоритимеш про мене за моєю спиною, — сказав Тайлер. — Ми — не дві різні людини. Коротко кажучи, коли ти не спиш, контроль повністю твій і ти можеш називати себе як завгодно, але, щойно ти заснув, я беру гору і ти стаєш Тайлером Дьорденом.
Але ж ми билися, кажу я. Того вечора, коли вигадали бійцівський клуб.
— Ти бився не зі мною, — каже Тайлер. — Ти сам це визнав. Ти бився з усім, що ненавидиш у своєму житті.
Але ж я бачу тебе.
— Ти спиш.
Але ж ти винаймаєш будинок. Ти ходив на роботу. На дві роботи.
Тайлер каже:
— Запитай оплачені чеки у своєму банку. Я винайняв будинок на твоє ім’я. Гадаю, ти побачиш, що почерк на чеках збігається з почерком на тих аркушах, які я давав тобі роздруковувати.
Тайлер витрачав мої гроші. Не дивно, що мій кредит постійно було перевищено.
— Що ж до роботи… Чому ти, думаєш, такий утомлений? Чорт забирай, це не безсоння. Коли ти засинаєш, я беру гору і йду на роботу, у бійцівський клуб чи деінде. Тобі ще поталанило, що я не влаштувався приборкувачем змій.
А Марла, кажу я.
— Марла любить тебе.
Марла любить тебе.
— Марла не знає різниці між нами. Того вечора, коли ви зустрілися, ти назвався вигаданим ім’ям. Ти ж ніколи не називався своїм справжнім іменем на групах підтримки, брехливий ти гівнюче. Відтоді як я врятував їй життя, Марла гадає, що тебе звати Тайлер Дьорден.
А тепер, коли я знаю про Тайлера, він просто зникне?
— Ні, — каже Тайлер, далі тримаючи мою руку. — Коли так, то мене й тут не було б, якби ти цього не схотів. Я далі житиму своїм життям, доки ти спатимеш. Та якщо ти схочеш мене наїбати — прикуєш себе на ніч до ліжка чи ковтнеш велику дозу снодійного, — ми станемо ворогами. І тобі це так не минеться.
Ох, усе це якась маячня! Це все сон. Тайлер існує лише в моїй уяві. Це дисоціативний розлад ідентичності. Психогенічна фуга. Тайлер Дьорден — моя галюцинація.
— На хуй цю дурню! — каже Тайлер. — Може, це ти — моя шизофренічна галюцинація.
Я був перший.
Тайлер каже:
— Ага, ага, ага. Подивимося лишень, хто буде останній.
Це ж не насправді. Я сплю і прокинуся.
— Прокидайся тоді.
Дзвонить телефон, і Тайлер зникає.
Крізь фіранки просочується сонячне проміння.
Сьома ранку, це дзвінок-будильник, готельна послуга, про яку я просив, а коли знімаю слухавку, на тому кінці мертва тиша.
23
Перестрибуємо далі. Я лечу додому до Марли й до «Миловарні на Паперовій вулиці».
У моїй голові далі нічого не тримається купи.
Удома я боюся заглядати до холодильника. Уявляю собі десятки пластикових коробочок з-під канапок, попідписуваних назвами міст, як-от: Лас-Вегас, Чикаго, Мілвокі, — де Тайлерові довелося справдити свої погрози, щоб захистити місцеві відділення бійцівського клубу.
У кожній коробочці лежатиме пара бридких заморожених кавалків.
У кутку кухні мавпочка-космонавт сидить навпочіпки на потрісканому лінолеумі й розглядає себе в ручному дзеркальці.
— Я лайно з усіма прибамбасами, — говорить мавпочка до дзеркала. — Я токсичний побічний продукт Божого творіння.
Інші мавпочки-космонавти вештаються садом, щось збирають, щось знищують.
Узявшись за дверцята морозильника, я глибоко вдихаю й намагаюся зосередитися на своєму просвітленому духовному єстві.
Троянди в росі,
Радо бавляться звірі.
Крається серце.
Я прочиняю дверцята морозильника на дюйм, коли через плече мені заглядає Марла й каже:
— Що у нас на вечерю?
Мавпочка-космонавт сидить навпочіпки й дивиться на себе в дзеркальце:
— Я гівно й заразні людські відходи творення світу.
Коло замкнулось.
Приблизно місяць тому я боявся, що Марла зазирне до морозильника. Тепер я боюся дивитися туди сам.
О Боже. Тайлер.
Марла любить мене. Марла не знає різниці.
— Я рада, що ти повернувся, — каже Марла. — Нам треба поговорити.