О так, кажу я. Нам треба поговорити.
Я не можу змусити себе відчинити морозильник.
Я — Зіщулена Мошонка Джо.
Я кажу Марлі, щоб вона не торкалася нічого в морозильнику. Навіть не відчиняла його. А якщо знайде щось усередині, щоб не їла, не годувала цим кота абощо.
Мавпочка-космонавт із дзеркальцем у руці зирить на нас, тож я кажу Марлі, що нам треба піти кудись інде, щоб поговорити.
Наприкінці сходів до підвалу одна мавпочка-космонавт читає іншим «Три способи зробити напалм»:
— Можна змішати порівну бензин і заморожений концентрат апельсинового соку, це раз, — читає мавпочка-космонавт у підвалі. — Можна змішати порівну бензин і дієтичну колу, це два. Можна розчиняти в бензині подрібнений наповнювач котячого туалету, доки суміш не загусне, це три.
Із «Миловарні на Паперовій вулиці» ми з Марлою переносимося на планету «Денніз»[28], помаранчеву планету, і сідаємо за столик коло вікна.
Тайлер розповідав колись, що оскільки розвідували світ, засновували колонії і малювали карти англійці, то більшість географічних об’єктів мають повторно вживані англійські назви. Англійцям довелося називати все. Або майже все.
Наприклад, Ірландія.
Нью-Лондон в Австралії.
Нью-Лондон в Індії.
Нью-Лондон у штаті Айдахо.
Нью-Йорк у штаті Нью-Йорк.
Перестрибуємо в майбутнє.
Подібно, коли набере обертів дослідження далеких космічних просторів, відкривати й зазначати на картах нові планети будуть, напевне, мегакорпорації.
Небесна сфера IBM.
Галактика «Філіп Морріс».
Планета «Денніз».
Кожна планета матиме назву корпорації, яка першою її зґвалтує.
Планета «Будвайзер».
У нашого офіціанта велетенська ґуля на лобі, він випинається перед нами, як струна, п’яти тримаючи разом.
— Сер! — каже офіціант. — Будете щось замовляти, сер? Для вас усе безкоштовно, сер!
Тобі здається, з усіх тарілок супу тхне сечею.
Дві кави, будь ласка.
Марла питає:
— Чому для нас безкоштовно?
Офіціант гадає, що я Тайлер Дьорден, кажу я.
У такому разі Марла замовить собі смажених молюсків, а ще суп із молюсків, і рибну печеню, і смажене курча, і печену картоплю з усім, що там іде до неї, і шоколадне тістечко зі збитими вершками.
Крізь віконечко для видачі їжі я бачу на кухні трьох кухарів. Один із них, зі швом на верхній губі, позирає на мене й Марлу і шепочеться зі своїми товаришами, що схилили докупи свої побиті голови. Я кажу офіціантові, нехай нам подадуть, будь ласка, чисту їжу. Нехай, будь ласка, не роблять ніякої гидоти з нашим замовленням.
— У такому разі, сер, — каже офіціант, — я порадив би вашій дамі не куштувати тут супу з молюсками.
Дякую. Супу з молюсками не треба. Марла дивиться, і я кажу їй звіритися на мене.
Офіціант, крутнувшись на підборах, крокує до кухні з нашим замовленням.
Крізь віконечко до кухні три кухарі показують мені підняті великі пальці.
Марла каже:
— А ти як Тайлер Дьорден маєш непогані привілеї.
Від цієї хвилини, кажу я Марлі, вона має стежити за мною вночі й записувати, куди я ходжу. З ким зустрічаюсь. Чи не кастрував я, бува, когось значного. Отакі речі.
Я дістаю гаманець і показую Марлі водійські права зі своїм справжнім ім’ям.
Моє ім’я не Тайлер Дьорден.
— Але всі знають тебе як Тайлера Дьордена, — каже Марла.
Усі, окрім мене самого.
На роботі ніхто не зве мене Тайлером Дьорденом. Начальник називає мене моїм справжнім іменем.
Мої батьки знають, хто я насправді.
— Тоді чому, — питає Марла, — для когось ти Тайлер Дьорден, а для когось — ні?
Коли я вперше зустрів Тайлера, я спав.
Я змучився, був не при своєму розумі, наче навіжений. Щоразу як я сідав у літак, я хотів, щоб він розбився. Я заздрив людям, що помирають від раку. Я ненавидів своє життя. Я змучився, мені обридла моя робота, обридли мої меблі, і я не розумів, як мені змінити щось у своєму житті.
Хіба тільки покінчити з усім.
Мені здавалось, я в пастці.
Я був занадто довершеним.
Я був занадто досконалим.
Я хотів позбутися цього крихітного життя. Позбутися цієї ролі споживача малесеньких порцій масла, ролі скоцюрбленого пасажира літака.
Позбутися шведських меблів.
Позбутися високохудожніх творів мистецтва.
Я взяв відпустку. Я задрімав на пляжі, а коли прокинувся, побачив Тайлера. На його голе й спітніле тіло поналипав пісок, а мокре волосся пасмами спадало на обличчя.