— Приготуватися до вигнання члена клубу. Три, два, один.
Коло людей навалюється на мене, дві сотні рук стискають кожен дюйм моїх рук і ніг, і, розпластаного, мене піднято до світла.
Приготуватися до евакуації душі, п’ять, чотири, три, два, один.
Мене передають через голови, з рук до рук, немов рок-зірку на концерті. Я пливу. Я лечу до дверей.
Бійцівський клуб мій, кричу я. Я придумав проект «Руїна». Ви не можете мене викинути. Я тут головний. Розходьтеся додому.
Голос лідера відділення горлає:
— Першій парі бійців стати до бою в центрі кола! Негайно!
Я не піду. Я не здамся. Я свого досягну. Я тут головний.
— Викинути члена бійцівського клубу! Негайно!
Евакуювати душу, негайно.
І я повільно вилітаю крізь двері в ніч, холодну й зоряну, і приземляюся на бетон паркінгу. Руки зникають, двері зачиняються за мною, і засув, клацаючи, замикається. У сотні міст збори бійцівських клубів тривають далі без мене.
25
Досі багато років мені хотілося заснути. Провалитися в сон, забутися в ньому. Тепер спати — це останнє, чого я прагну. Я з Марлою, в її номері 8G у готелі «Ріджент». Якимось чином тут, серед усіх цих зачинених у своїх кімнатках старців і наркашів, мій щораз більший розпач видається ніби нормальним і очікуваним.
— Тримай, — каже Марла, сидячи зі схрещеними ногами на своєму ліжку й видавлюючи з пластикового блістерного упаковання півдюжини збадьорливих пігулок. — Я колись зустрічалася з хлопцем, що мав жахливі кошмари. Він теж боявся заснути.
І що ж сталося з тим хлопцем?
— О, він помер. Серцевий напад. Передозування. Ковтнув забагато амфетамінів, — каже Марла. — Йому було лише дев’ятнадцять.
Дякую, що розповіла.
Коли ми зайшли до готелю, за столиком у вестибюлі сидів портьє, у якого половину волосся було видерто з корінням. Цей чоловік із червоним, у струпах черепом привітався зі мною. Усі пенсіонери, що дивилися телевізор у вестибюлі, обернулися, щоб подивитися, кого ж це портьє назвав сером.
— Доброго вечора, сер!
Просто зараз, я гадаю, він телефонує до якогось штабу проекту «Руїна» й повідомляє про місце мого перебування. Може, в них і настінна карта міста є, на якій вони канцелярськими кнопками відстежують моє пересування. Я немов той перелітний гусак, якого закільцювали й показують у передачі про тварин.
Вони всі стежать за мною, не спускають із мене очей.
— Якщо хочеш ужити всі шість, — каже Марла, — доведеться пхати їх через дупу. Інакше вони пошкодять тобі шлунок.
О, пречудово.
Марла каже:
— Я не вигадую. Пізніше спробуємо розжитися чимось сильнішим. Якимись справжніми наркотиками: «хрестиками», «чорними красунями» чи «алігаторами»[30].
Я не пхатиму ці пігулки собі в дупу.
— Тоді ковтай тільки дві.
Куди ми сьогодні підемо?
— У боулінг. Він відчинений цілу ніч, і там не дозволять тобі спати.
Хоч куди ми підемо, кажу я, скрізь мене впізнаватимуть як Тайлера Дьордена.
— Це тому водій автобуса не взяв із нас плати?
Ага. І це тому ті двоє чоловіків в автобусі поступилися нам місцями.
— То що ж ти тоді пропонуєш?
Я гадаю, не досить просто пересидіти в схованці. Нам треба якось позбутися Тайлера.
— Колись я зустрічалася з одним хлопцем, якому подобалося вбиратися в мій одяг, — каже Марла. — Сукні всілякі, знаєш. Капелюшки з вуаллю. Можна тебе перевдягти, і ніхто тебе не впізнає.
Я не перевдягатимусь у жіночий одяг. І не пхатиму пігулки собі в дупу.
— Буває гірше, — каже Марла. — Колись я зустрічалася з хлопцем, який хотів, щоб я вдавала лесбійське кохання з надувною лялькою.
Либонь, і про мене Марла отак розповідатиме.
Колись я зустрічалася з хлопцем, який мав роздвоєння особистості.
— А ще я зустрічалася з хлопцем, який користувався видовжувачем пеніса.
Я питаю, котра година.
— Четверта ранку.
За три години я маю бути на роботі.
— Ковтай свої пігулки, — каже Марла. — Тобі як Тайлеру Дьордену, мабуть, дозволять безплатно поганяти кулі в боулінгу. Слухай-но, а може, перш ніж позбутися Тайлера, ми сходимо на закупи? Ми могли б надбати собі непогану машину. Одягу трохи. Компакт-дисків. У цій всій халяві є позитив.
Марло.
— Гаразд, забудь.
26
Здавна кажуть: люди вбивають тих, кого люблять. Що ж, ця примовка працює й навпаки.
Вона справді працює навпаки.