Того ранку я пішов на роботу й побачив поліцейське очеплення між будинком, у якому я працюю, і автомобільним паркінгом. Поліція стояла коло вхідних дверей і опитувала моїх колег. Усіх, хто був поруч.
Я навіть не вийшов з автобуса.
Я — Холодний Піт Джо.
Із вікна автобуса я бачу вибите панорамне вікно на третьому поверсі офісної будівлі. Усередині пожежник у брудному жовтому водозахисному плащі гатить по обвугленій панелі підвісної стелі. Два пожежники штовхають робочий стіл, який ще досі жаріє. Його край висовується з розбитого вікна, стіл перехняблюється й випадає. Я радше відчуваю, ніж чую, як він, швидко проминувши три поверхи, приземляється на тротуар.
Стіл розчахується, з нього далі куриться дим.
Я — Підсердя Джо.
Це мій стіл.
Я знаю, що мій начальник мертвий.
Три способи зробити напалм. Я знав, що Тайлер збирається вбити мого начальника. Тієї хвилі, коли я відчув запах бензину, коли сказав, що хочу позбутися своєї роботи, я сам дав йому дозвіл. Призволяйся на здоров’я.
Убий мого начальника.
Ох, Тайлере.
Я знаю, що вибухнув комп’ютер.
Я знаю це, тому що Тайлер знає.
Я не хочу знати, але знаю, як ювелірним свердлом провертіти дірку в моніторі комп’ютера. Усі мавпочки-космонавти це знають.
Я сам друкував Тайлерові нотатки. Це ще один варіант бомби-лампочки. Щоб її виготовити, просвердлюєш отвір у лампочці й наповнюєш її бензином. Дірку заліплюєш воском або силіконом, вкручуєш лампочку в патрон і чекаєш, доки хтось зайде до кімнати й увімкне світло.
В електронній лампі комп’ютерного монітора вміститься куди більше бензину, ніж у лампочці.
Електронно-променева трубка, ЕПТ, треба або зняти пластиковий корпус довкола неї — це доволі просто, — або можна працювати крізь вентиляційну панель у верхній частині корпуса.
Перш за все треба від’єднати монітор від мережі й від комп’ютера.
Телевізор теж підійде для цього.
Ти маєш розуміти, що найменша іскорка, хай навіть статичний розряд від килима, — і ти помреш. Верещатимеш і горітимеш живцем.
В електронно-променевій трубці може зберігатися до трьохсот вольтів залишкової напруги, тому насамперед треба розрядити головний конденсатор живлення за допомогою масивної викрутки. Якщо під час цього ти помер, значить, викрутка була неізольована.
Усередині електронно-променевої трубки вакуум, тож у ту мить, коли ти просвердлиш дірку, трубка стане засмоктувати повітря, немовби вдихати з легеньким свистом.
Розшир маленьку дірочку більшим свердлом, потім ще більшим, аж доки в отвір можна буде вставити лійку. Тоді наповни трубку вибуховою речовиною на свій смак. Саморобний напалм — саме те, що треба. Бензин або бензин, змішаний із замороженим концентратом апельсинового соку чи наповнювачем котячого туалету.
Весела вибухова суміш виходить, якщо до перманганату калію додати цукрової пудри. Суть у тому, щоб змішати один складник, який горів би дуже швидко, із другим, який постачав би достатньо кисню для цього горіння. Коли горить достатньо швидко, відбувається вибух.
Пероксид барію і цинковий пил.
Нітрат амонію і порошкуватий алюміній.
Nouvelle cuisine[31] анархії.
Нітрат барію під сірчаним соусом із гарніром з вугілля. Найпростіший порох готовий.
Bon appétit[32].
Напакуй цим монітор, і, коли хтось увімкне комп’ютер, отримає просто в обличчя вибух п’яти чи шести фунтів пороху.
Проблема в тому, що мій начальник мені начебто й подобався.
Якщо ти чоловічої статі, християнин, живеш в Америці, тоді твій взірець Бога — це батько. А часом батька можна знайти на роботі.
А ось Тайлерові мій начальник не подобався.
Поліція розшукуватиме мене. Я останнім залишив офіс минулої п’ятниці. Я заснув на роботі, а коли прокинувся, на столі осіла волога від мого дихання, а Тайлер телефоном сказав мені:
— Виходь. Надворі стоїть машина.
Надворі стоїть «каділлак».
Мої руки ще пахли бензином.
Автомеханік із бійцівського клубу запитав мене, що я хотів би зробити, перш ніж померти.
Я хотів позбутися роботи. Я дав Тайлеру дозвіл. Призволяйся на здоров’я. Убий мого начальника.
Проминувши свій понищений вибухом офіс, я доїжджаю на автобусі до кінцевої зупинки маршруту, майданчика, всипаного жорствою. Тут крайні житлові райони переходять у пустирі й зорані поля. Водій автобуса дістає термос і пакет зі своїм обідом і дивиться на мене у верхнє дзеркало заднього огляду.
Я намагаюся придумати, куди подітися, щоб копи мене не знайшли. Я на задньому сидінні автобуса бачу, що між мною і водієм сидить із двадцять осіб. Я нарахував двадцять потилиць.