— І не думай залишати мене наодинці в цій кімнаті, — попередила Аманда.
Я сів назад на ліжко, узяв її руку в долоні й поцілував. Я не міг захистити її в кімнаті, не міг також гарантувати їй безпеку на автостоянці.
— Як тільки завтра зійде сонце, я розгвинчуватиму твій байк доти, поки не знайду «жучка».
— І чому він до нас причепився?! — скрикнула Менді й заплакала.
Розділ 95
З широко розкритими очима ми лежали, притиснувшись одне до одного під ковдрою, і прислухалися до кожного кроку над нашим номером, до кожного скрипу в коридорі за нашими дверима, до кожного писку та стогону кондиціонера. Не знаю, поводився я раціонально чи як параноїк, але мені увесь час здавалося, що Анрі за нами стежить.
Міцно тримаючи мене у своїх обіймах, Менді раптом стала вигукувати:
— О Боже, о Боже мій!
Я спробував заспокоїти її.
— Люба моя, припини. Це не така вже й погана новина. Принаймні, ми дізнаємося, яким чином він висліджує нас.
— О Боже — ти лишень поглянь на це! — сказала Менді й сильно ткнула мене в праву сідницю. — Оця штука на твоїй сраці. Я вже казала тобі про неї. А ти завжди відповідав, що то — фігня.
— Оце? Це дійсно фігня. Нічого особливого.
— А ти придивися.
Я скинув із себе ковдру, увімкнув світло й підійшов до дзеркала у ванній; Менді від мене не відставала. Для того щоб побачити «оце», мені треба було сильно вигнутися, але я зрозумів, про що казала Аманда: то був рубець, що болів кілька днів після того, як Анрі огрів мене пістолетом по голові в моїй квартирі.
Тоді мені здалося, що то — синець від падіння або нарив від укусу якоїсь комахи, але через кілька днів біль минувся.
Менді кілька разів питала мене про цю гульку, але я відповідав, що знаю і що то — дурниця, не варта уваги. Я простягнув руку й помацав гульку, яка мала розмір і форму двох зерняток рису, якщо їх з'єднати кінчиками.
Але тепер це не видалося мені дурницею.
Попорпавшись у своєму туалетному ящичку, я висипав його вміст на полицю і знайшов бритву. А потім надавив нею на мармурову раковину і зламав навпіл.
— Ти що, Бене! Не здумай! Давай я!
— Давай. Усе одно тобі буде не так боляче, як мені.
— Якийсь ти чудний.
— Я не чудний, я на смерть переляканий.
Менді взяла в мене лезо, полила його лістерином і протерла також гульку на моєму гузні. А потім відтягнула шкіру двома пальцями і швидко розрізала.
— Дістала, — сказала вона.
Аманда кинула мені в долоню скривавлену штучку зі скла та металу. То могло бути лише одне: датчик стеження GPS на кшталт тих, що імплантують у шию собакам. Напевне, Анрі засунув його мені під шкіру, поки я лежав непритомний на підлозі. І я носив оцього бісового «жучка» в собі кілька тижнів.
— Змий його в унітаз, — порадила Аманда. — Щоб цей вилупок думав, що ми й досі десь тут.
— Та отож. Утім — стривай. Ні. Відірви, будь ласка, трохи скотчу.
Я притиснув датчик до ноги, а Менді відірвала зубами шматок липучої стрічки. І я знову приліпив жучок до свого тіла.
— А який сенс носити його? — спитала Менді.
— Поки я його ношу, Анрі не знатиме, що я знаю, що він за мною стежить.
— Ну то й що?
— А те, що тепер м’яч покотиться в протилежному напрямку. Бо ми знаємо те, чого не знає Анрі.
Розділ 96
Франція.
Анрі гладив живіт і пах Джини Працці, і його дихання поволі заспокоювалося. Ця жінка мала потрясаючі сідниці у формі персика, і кожна з них закінчувалася малесенькою ямкою в нижній частині талії.
Йому знову захотілося вжарити її. Дуже захотілося. І він її вжарив.
— Тепер можеш мене розв’язати, — сказала вона.
Він поплескав її по сідниці, встав, простягнув руку й понишпорив у своїй торбі, а потім пішов до камери, причепленої до складок товстих штор.
— Що ти робиш? Повертайся в ліжко, Анрі. Не будь таким жорстоким.
Він увімкнув торшер, усміхнувся в об’єктив, а потім повернувся до ліжка під балдахіном і мовив:
— Здається, у мене погано вийшла на відео ота частина, де ти взиваєш до Бога. Шкода.
— Що ти збираєшся робити з цим відео? Ти ж не пошлеш його «Альянсу»?! Якщо ти гадаєш, що вони за нього заплатять, то ти просто божевільний.
— Невже не заплатять?
— Запевняю, що ні.
— Ну, тоді нехай залишається для моєї приватної колекції. Так навіть краще.
— Розв’яжи мене, Анрі. У мене вже руки заніміли. Я хочу нової гри. Я вимагаю.
— Ти завжди думаєш тільки про власне задоволення.
— Кажи, що хочеш, — сказала Джина. — Але за це доведеться заплатити.
Анрі усміхнувся.
— За все доводиться платити.
Він узяв пульт із красивого нічного столика й увімкнув телевізор. Він клацнув, прибираючи з екрана готельну рекламну заставку, знайшов путівник каналів і натиснув кнопку BBC.
Спочатку там були спортивні новини, потім — бізнесові, а згодом на екрані з’явилися обличчя останніх убитих дівчат — Венді та Сари.
— Я кохав Сару до самозабуття, — сказав він Джині, поки та намагалася розв’язати руки, прикріплені мотузкою до бильця ліжка. — Вона так і не стала благати, щоб я її не вбивав. Не ставила дурних запитань.
— Якби в мене були вільні руки, то я могла б зробити тобі приємне, — сказала Джина.
— Я подумаю.
Анрі вимкнув пульт, перекотився й знову осідлав фантастичну дупу Джини. Поклавши руки їй на плечі, він почав круговими рухами великих пальців масажувати їй шию. І знову збудився. Та так, що аж прутень заболів.
— Це вже стає нецікавим, — сказала Джина. — Можливо, нам не треба було знову зустрічатися. Це була помилка.
Анрі ніжно зімкнув пальці на її шиї — просто граючись. І відчув, як її тіло напружилося, а шкіра вкрилася тоненьким шаром поту.
От і добре. Йому подобалося, коли вона боялася.
— А отак — теж нецікаво? — спитав Анрі і стиснув руки так, що Джина закашляла, засіпалася й просичала його ім’я, відчайдушно борючись за ковток повітря.
Він відпустив її, а потім, коли вона судомно хапала ротом повітря, розв’язав її. Джина струснула занімілими руками, перекотилася на спину і сказала, відсапуючись:
— Я знала, що ти цього не зробиш.
— Маєш рацію. Я не міг цього зробити.
Джина встала з ліжка і шмигнула до туалету, на мить зупинившись, щоб посміхнутися в камеру. Анрі прослідкував за нею поглядом, потім підвівся, витягнув щось зі своєї торби й пішов слідком за Джиною.
— А зараз що тобі треба? — спитала вона, зустрівшись із ним поглядом у дзеркалі.
— Час скінчився.
Анрі приставив їй до потилиці пістолет і вистрелив. Поглянувши на її широко розкриті очі у дзеркалі, він провів поглядом тіло Джини, коли вона упала на підлогу. Потім іще двічі вистрелив їй у спину, перевірив пульс, витер пістолет та глушник і поклав зброю побіля вбитої.
Помившись під душем, Анрі вдягнувся. Потім завантажив відео на свій портативний комп’ютер, прибрав у кімнаті, зібрав свою торбу і перевірив — чи все так, як має бути.
Він на мить затримав погляд на трьох діамантових браслетах із годинником, що лежали на нічному столику, і пригадав той день, коли вони з нею зустрілися.
«…І я маю час для вас».
Разом узяті, ці браслети коштували сто тисяч євро. Утім, не варто ризикувати. Й Анрі залишив їх на столику. Гарні чайові для прибиральниці, еге ж?
Джина заплатила за номер із власної кредитної картки, тому Анрі тихцем вийшов із кімнати й обережно зачинив за собою двері. Безперешкодно перетнувши внутрішнє подвір’я, він увібрався у своє орендоване авто й вирушив до аеропорту.
Розділ 97
У суботу надвечір я вже знову був у своєму бункері, знову засів за книгу. Я мав місячний запас консервованої їжі й твердий намір закінчити детальний опис кожного частини книги для Загамі, який очікував отримати матеріал до ранку по електронці.