Розділ 7
У свій час я назбирав деяку суму, випрошуючи на дрібниці гроші у Ходжі та не гаючи нагоди підзаробити. Виходячи з дому, я прихопив свій скарб, який ховав у старій шкарпетці серед уже не читаних Ходжею книжок. Через нестерпну цікавість зазирнув до кімнати свого двійника; він міцно заснув, хоча й горів у пропасниці. Я здивувався, що дзеркало, яке всю ніч лякало мене нашою неймовірною схожістю, насправді було зовсім крихітним. Похапцем, намагаючись не торкатися речей, я вийшов із будинку; поки йшов порожніми вулицями, відчуваючи на обличчі свіжий подих вітру, нестерпно хотілося ретельно вимити руки. Вже вирішив, куди мені податися, і від цього відчував справжню ейфорію. Мені подобалося крокувати вулицями у ранковій тиші, спускатися похилими берегами до моря, мити руки біля чешме,[29] насолоджуватися прекрасними видами Золотого Рогу.
Уперше я почув про острів Хейбелі[30] від молодого монаха, який приїхав до Стамбула; він захоплено розповідав про красу Принцевих островів,[31] коли ми зустрілися поблизу Галати. Ці розповіді глибоко закарбувалися у моєму серці, може, тому я не замислювався, куди мені податися. Човнярі та рибалки, до яких звернувся, запросили шалені гроші за перевезення. Я злякався, бо мені здалося, що вони здогадалися про мої наміри втекти, звісно, вони негайно сповістять Ходжу і його почет, і він мене розшукуватиме. А потім використають це, щоб настрахати християн, до яких вони ставляться з презирством за страх перед чумою. Щоб не привертати особливої уваги, я швидко домовився з одним човнярем. Він був непримітним худим чоловіком, і замість того, щоб активно налягати на весла, багато теревенив, розводився про те, за які ж такі гріхи людям було послано страшну хворобу. Зрештою він сказав, що ні гроші, ні втеча не можуть врятувати від чуми. Однак, поки човняр говорив, я збагнув, що він боїться клятої хвороби не менше за мене. Наш переїзд до острова тривав шість годин.
З часом я зрозумів, що провів на острові щасливі дні. За маленькі гроші я зняв кімнату у непримітному будинку самотнього грека-рибалки; мені не давали спокою постійні тривоги, тому я уникав зустрічей та майже не з'являвся на людях. Час від часу я думав про Ходжу, мені здавалося, що він помер, а ще в моїй уяві поставали образи людей, яких він найняв, аби мене розшукати. На острові було чимало християн, які, як і я, намагалися втекти від чуми, та зізнаюся, я боявся з ними спілкуватися.
Ранком виходив разом із рибалкою в море, а ввечері ми поверталися. Якийсь час я захоплювався полюванням остю на крабів та павур'ю. Якщо ж погода видавалася неприйнятною для виходу в море, я вештався околицями острова чи йшов до монастиря, де частенько у його виноградниках солодко засинав. А ще під деревом інжиру була невеличка альтанка, з якої відкривався незабутній вид на Стамбул, в ясні дні навіть можна було бачити бані Ая-Софії.[32] Я часто зупинявся тут і годинами милувався Стамбулом, поринувши у мрії. Якось мені наснився Ходжа, човен, яким він плив до острова; його супроводжували дельфіни, з якими він неабияк потоваришував, бо ласкаво розмовляв, час від часу запитуючи про мене, очевидно, Ходжа розшукував мене. Наступного разу уві сні Ходжа вже був із моєю матір'ю, вони шпетили мене, де я так забарився і чому не повертаюся. Я прокидався від сонячних променів, що нещадно били в лице, хотілося знову поринути у сни, та марно, отож я поринав у думки. Інколи я думав про можливу смерть Ходжі, цікаво, хто навідався у покинутий мною будинок, щоб винести тіло померлого, а хто був на його тихій прощальній церемонії? А ще я розмірковував над пророцтвами Ходжі, згадував ідеї, які спадали йому на думку, коли він був у гуморі чи навпаки, коли всіх ненавидів, думав про падишаха та його звіринець. Мої марення супроводжувались потріскуванням від гри клешень крабів, на яких я полював з остю.
31
Місце відпочинку візантійських принців, райський куточок у Мармуровому морі, неподалік від Стамбула.
32
«Свята мудрість» — одне з трьох звертань до Бога, яким було названо християнський храм, котрий турки перебудували на мечеть.