Розділ 8
Після чуми почалася нова сторінка у нашому житті. Ходжа не обмежився обов'язками головного астролога, адже тепер він багато часу проводив разом із падишахом, став набагато ближчим до нього, ніж ми на те очікували впродовж довгих років. Головний візир після тієї сороміцької невдачі шукав помсти, він переконав матір падишаха, що настав час відтіснити з його оточення шахраїв, адже і ремісники, і яничари у своїх бідах вбачають волю падишаха, який приймає рішення, йдучи на повідку в цих негідників. Так, прибічників колишнього головного астролога Ситки-ефенді, якого підозрювали у змові, було заслано або усунено з посад, тобто віддалено від двору, обов'язки покараних лягли на плечі Ходжі.
Кожного дня він прямував до одного з палаців падишаха, який обов'язково знаходив час, щоб поговорити з Ходжею. Мій двійник, повернувшись з палацу додому, захлинаючись розповідав: насамперед падишах переказував свої сновидіння. Тлумачення снів найбільше тішило Ходжу. Якось вранці падишах розгублено зізнався, що не бачив сну, тоді Ходжа запропонував покликати когось із служників і розтлумачити його сновидіння. Падишах захопився такою ідеєю і наказав охоронцям знайти когось, хто бачив цікавий сон. Незабаром це перейшло у звичку. Якщо після розтлумачення снів залишався час, вони вирушали на прогулянку прохолодними садами, у яких росли кремезні чинари та розлогі ергувани,[41] чи у вояжі на човнах по Босфору, під час яких вони, звісно, вели мову про падишахових звірів та про вигаданих нами тварин. Говорив Ходжа з падишахом і на теми, що їх він обговорював зі мною, наприклад, чому виникають течії на Босфорі? Що є корисним для вивчення у житті червоних мурах? Від кого, крім Аллаха, черпає силу магніт? Чому так важливо знати, як зірки обертаються? Чи варте уваги в житті гяурів щось інше, крім їхнього гяурства? Чи можливо створити грізну зброю, яка назавжди відвадить ворогів? Ходжа гордо переповідав мені, з яким великим інтересом слухає його пояснення падишах, а щоб не гаяти часу, він сідав за стіл і на дорогому папері робив ескізи тієї винищувальної зброї з довгими гарматами, автоматичними механізмами запалення, — обриси зброї нагадували якесь диявольське створіння. Ходжа вимагав, щоб я не відходив від нього, просив бути свідком його безмежної уяви, адже незабаром плід уяви мусив стати реальністю.
Кортіло працювати над проектом разом із Ходжею. Можливо, це через чуму, яка не йшла у мене з голови, а з хворобою, як відомо, були пов'язані дні нашого братерства. Оголосили, що в мечеті Ая-Софії буде проведено намаз, прийшло чимало люду, бо всі хотіли висловити подяку Богові за те, що шайтан чуми відійшов. Однак у місті ще й досі траплялися випадки захворювання. Ранком, коли Ходжа біг до палацу, я виходив, щоб пройтися містом, занотовував кількість померлих, яких виносили і з квартальних мечетей з невисокими мінаретами, і з убогих обшарпаних маленьких мечетей, однак, зізнаюсь, було сумно, що чума залишає місто і нас.
Коли Ходжа збуджено розповідав про свої перемоги й те, наскільки падишах захоплений ним, я нагадував, що хвороба ще не полишила міста і кожної миті може розчахнути свої щелепи. Ходжа гарячково зупиняв мене, закидаючи, що я заздрю його перемогам. Не заперечував, звісно, те, що він став головним астрологом, кожного ранку тлумачить сни падишаха, переконав того слухати саме себе всупереч почту, який ненавидів його, — це перемога, якої ми прагли всі п'ятнадцять років, але чому Ходжа розцінює це лише як свою перемогу? Невже він забув, що заходи проти чуми запропонував саме я, календар теж упорядкував я, згоден, трохи помилився у розрахунках, та в цілому майже вгадав, а ще більше мене діставало, що він не згадував про те, як примчав мене забирати з острова, лише говорив про мою зрадницьку втечу.
Він мав рацію, моє почуття можна було назвати заздрістю, однак це було не що інше, як образа брата, якого не помічають. Аби Ходжа це зрозумів, я нагадав, як ще до чуми беззоряними ночами ми сідали за стіл один проти одного, ніби двоє неодружених, які прагнуть забути про самотність, про наші страхи до запаморочення, які навчили нас важливих речей, згадав своє самотнє життя на острові, коли сумував за ним. Ходжа слухав з презирством та зневагою, ніби викрив мою нещирість у грі, до якої не мав жодного стосунку, з його обличчя я розумів, що надії повернутися до славних днів нашого братерства немає.