Невже під «армаґеддоном» ми розуміли роздробленість імперії, яка вже була не за горами? Пригадую, як на стіл ми клали мапу й з невимовним смутком висували припущення, які країни, а потім гори, ріки відійдуть від імперії. А часом нам здавалося, що «армаґеддоном» може стати непомітне заміщення людей одне одним та зміна вірувань. Нам уявлялося, як одного дня стамбульці прокинуться у своїх теплих ліжках зовсім іншими людьми, вони у розпачі не знатимуть, як вдягати звичне вбрання, не пам'ятатимуть призначення мінаретів. А, можливо, «армаґеддон» означав усвідомлення переваг оточуючих та бажання уподібнитися їм? Так, Ходжа просив мене розповісти про моє життя у Венеції, і після цього ми порівнювали тутешніх, які виряджалися у спіднє та черевики, з односельчанами з моїх спогадів, тими «іншими».
Занурившись у мрії, ми не зважали на плин часу, та, трохи оговтавшись, вирішили поділитися своїми думками з падишахом, це була наша остання надія. Нам здавалося, що наші мрії, подані у всіх барвах, схвилюють падишаха. Не один місяць тихими довгими ночами ми схвильовано і дещо меланхолійно виписували на папері картини, які малювала нам уява, — згорблених селян; розмитих доріг; недобудованих хат; темних, спустошених вулиць; покірних божих рабів, які за традицією шепочуть молитви, не розуміючи змісту; заклопотаних матерів зі змореними батьками; нещасних, яким не стало життя, щоб описати побачене в чужих краях; зіпсованих механізмів; заплаканих, які згадували щасливу минувшину; кудлатих вуличних псів, із запалими від голоду боками; обезземелених селян; безробітних, які безцільно тиняються вулицями міста; забобонного неосвіченого люду; воєн, що закінчилися поразками. А далі ми продовжили книжку моїми трохи призабутими спогадами. Це були яскраві сцени щасливих миттєвостей мого життя з братами, батьками у Венеції, сцени мого шкільного буття. Підготовлена книжка мала б стати пересторогою для падишаха, мовляв, погляньте, так живуть інші, які можуть нас перемогти, і треба діяти, якщо ми хочемо щось змінити. Замість епілогу, переписаному нашим товаришем каліграфом-шульгою, ми розмістили обожнюваний Ходжею вірш, своєрідний заспів до загадок та таємниць, які криються у наших головах — повнісіньких шаф. Завуальованість чарівного вірша завершувала чи не найкращу з написаних нами з Ходжею книжок.
Не збігло й місяця після того, як Ходжа вручив падишаху написане рісалє,[43] і ми отримали султанську згоду на виготовлення небаченої зброї. Звісно, ми були вражені своїм успіхом, хоча важко було збагнути, яке місце у цьому посідала наша книжка.
Розділ 9
Напевне, коли падишах казав: «Ну ж бо, зроби ту неймовірну зброю, від якої завмиратиме серце наших ворогів», — він випробовував Ходжу, а може, йому наснився сон, який навмисне приховано від Ходжі, чи, може, він хотів натякнути матері та пашам, які своїми безкінечними настановами не давали йому спокою, що серед його оточення невігласів є люди, варті уваги, а може, гадав, що, поборовши чуму, Ходжа приголомшить ще одним дивом, а може, на нього і справді вплинули оповіді про «армаґеддон», який ми описали на сторінках книги, а може, падишаха настрахала не катастрофа, а військові поразки та ймовірність скинення з престолу і заміщення братом. Ми заморочилися цими думками, підраховуючи можливий прибуток, який отримували б від селищ, нерухомості, оливкових садів, які падишах мав виділити нам, щоб мати гроші на розроблення зброї.
Врешті падишах заявив, що його дивували наші сумніви, адже впродовж років ми писали ці численні книжки та дарували йому, а коли він повірив — ми завагалися. Збулося! Падишах серйозно зацікавився тим, що вирувало в глибинах нашої свідомості. Ходжа не давав мені спокою: хіба це не перемога, на яку ми так довго чекали?
Так, це була перемога, яку ми розділили між собою, і взялися до справи; я був щасливий, найбільше уболівав за результати, в той час як Ходжа переймався іншим. Наступні шість років, витрачені на проектування та виготовлення зброї, виявилися найскладнішими у нашому житті. Не тому, звісно, що ми працювали з порохом, чи тому, що нас виснажувала заздрість ворогів, атому, що всі з нетерпінням очікували нашої поразки чи тріумфу, ми теж із острахом очікували цього.
Першу зиму пробайдикували, працюючи за столом. Зізнаюся, були схвильовані жагою невтомної та плідної праці над проектом тієї небаченої зброї, що мала знищити наших ворогів, однак мало уявляли, яким буде кінцевий результат. Врешті, вирішили попрацювати з порохом. Звернулися до досвіду, набутого під час влаштування феєрверкового видовища, ми вмощувалися у прохолодній тіні крислатих дерев, у той час як найняті робітники, виготовлюючи за нашими вказівками порох, випробовували його десь подалі. Через гуркіт збігалося ціле юрмисько з усього Стамбула. Галявини, де ми виготовляли гармати з довжелезними дулами, розміщали мішені та намети, заповнювалися роззявами так, ніби очікувалося масштабне народне гуляння. Якось уже наприкінці літа, на велике здивування, до нас завітали його величність падишах.