Дівчина протягнула руку й увімкнула лампу, схожу на вуличний ліхтар.
— Якщо вам так цікаво подивитися на мене, — сказала вона, — навіщо хитрувати? До того ж вогник у запальнички слабенький.
Вона повернула лице до Павлиша і дивилася на нього не посміхаючись, як дитина, що позує фотографові, очікуючи, що з об’єктиву зараз вилетить пташка. У дівчини була вилицювате широке обличчя з великими, трохи розкосими очима, яким слід було виявитися чорними, а вони були світло-сірими. Дуже повні, майже негритянські губи підводилися в куточках, готові посміхнутися. Білий парик з діадемою трохи зсунувся, і з-під нього вибилося пряме чорне пасмо.
— Тепер здрастуйте ще раз, — вимовив Павлиш. — Я дуже радий з вами познайомитися. Павлиш.
— Марина Кім.
— Якщо я справді можу вам чимось допомогти.
— Паліть, — нагадала Марина. — Ви забули дістати сигарету.
— Забув.
— Ви з якого корабля?
— Чому ви вирішили, що я нетутешній?
— Ви з Далекого флоту.
Павлиш промовчав. Він чекав.
— Я почула, як стукають підкови на ваших каблуках.
— У кожного планетольотчика.
— …магнітні підкови. Ось і брюки від повсякденного мундира ви не змінили на гусарські лосини. І ще перстень. Данина курсантської молодості. Такі смарагди гранує кухар на Землі-14. Не пам’ятаю, як його звуть.
— Ганс.
— От бачите.
Нарешті Марина посміхнулася. Одними губами.
— Врешті-решт, нічого в цьому немає дивовижного, — сказав Павлиш. — Тут кожен десятий з Далекого флоту.
— Тільки ті, хто затримався заради карнавалу.
— Їх немало.
— І ви до них не належите.
— Чому ж, Шерлоку Холмсе?
— Я відчуваю. Коли у тебе поганий настрій, починаєш відчувати чужі біди.
— Це не біда, — поправив Павлиш, — це дрібна неприємність. Я летів на Корону, і мені сказали на Землі, що мій корабель стартує з Місяця після карнавалу, як і всі. А він відлетів. Тепер невідомо, як добиратися.
— Ви мали летіти на «Аристотелі»?
— Ви й про це знаєте?
— Єдиний корабель, який пішов у день карнавалу, — пояснила Марина. — Я теж до нього квапилася. І теж запізнилася.
— Там вас хтось… чекав? — От уже не думав Павлиш, що так засмутиться картинкою, що підказала уява: Марина біжить до трапа, біля якого розкриває їй обійми могутній капітан… чи штурман?
— Він міг би залишитися, — сказала Марина. — Ніхто б його не осудив. Він не хотів мене бачити. Він підняв корабель точно по графіку. Напевно, команда була невдоволена. Отже я винна в тому, що ви не потрапили на Корону.
— Боюся, що ви перебільшуєте. — Павлиш намагався побороти в собі атавістичні, негідні цивілізованої людини почуття.
— Я не здаюся вам фатальною жінкою?
— Ні в якому разі.
— І все-таки я злочинниця.
Павлиш погасив сигарету й поставив найбезглуздіше з можливих питань:
— Ви його любите?
— Сподіваюся, що й він мене теж любить, — відгукнулася Марина, — хоча зараз я почала сумніватися.
— Буває, — вимовив Павлиш порожнім голосом.
— Чому ви засмутилися? — запитала Марина. — Ви побачили мене вперше в житті десять хвилин тому і вже готові влаштувати мені сцену ревнощів. Безглуздо, правда?
— Безглуздо.
— Ви смішна людина. Зараз я зніму парик, і мана пропаде.
Але Попелюшка не встигла зняти парик.
— Ти що тут робиш? — театрально заволав римський патрицій у білій трагічній масці. — Це просто диво, що я пішов по сходах.
— Познайомтеся, — Павлиш піднявся, — мій старий друг Саліас. Він мене пригрів тут і навіть забезпечив карнавальним костюмом.
— Не я, а мої добрі медсестри, — поправив Саліас, простягаючи руку. — Я працюю ескулапом.
— Марина, — сказала дівчина.
— Мені ваше обличчя знайоме.
Марина повільно підняла руку й стягнула з голови білий кучерявий парик. Пряме коротке чорне волосся відразу перетворило її обличчя, але внесло в нього гармонію. Марина труснула головою.
— Ми з вами бачилися, докторе Саліасе, — нагадала вона. — І ви все знаєте.
— Парик вам іде, — промовив добрий, м’якотілий Саліас.
— Хочете сказати, що мене в ньому важче впізнати?
— Чи тактовно мені втручатися в чужі справи?
— Чудесно! — засміялася Марина. — Я вас заспокою. Моя пригода добігає кінця. До речі, ми вже давно розмовляємо з вашим другом, але я про нього майже нічого не знаю. Крім того, що він смішна людина.
— Смішний? Я швидше сказав би, що він погано вихований, — явно зрадів зміні теми Саліас.
— Так, добре вихований гусар не видаватиме себе за прекрасного принца.