Минав час. Король дуже звик до дівчини-своєї рятівниці. Навіть більше-він закохався. Закохався у це миле створіння. Дівчина теж звикла до короля (якби ж то він знав її таємницю). Але.....але він розумів одне: він вже старий, а вона ще зовсім юна - у неї ще все життя попереду,і не варто його руйнувати, марнувати найкращі роки її молодості на свої старечі забаганки.....вона і так багато для його зробила,потративши чимало часу...
Все зваживши і обдумавши , король прийняв рішення відпустити дівчину.
Вранці, коли в будинку всі ще спали, король спустився у вітальну і чекав там на SS. Коли дівчина спускалася сходами у залу , вона згадала той день,коли вона вперше переступила поріг цього палацу. Король так само задумливо сидів на дивані , а дівчина не знала з чого почати розмову.
Вона спустилася,привіталася,але на відміну від першого дня, вона почула: «Доброго ранку. Підійди ближче ,будь ласка.»
Дівчина мовчки підійшла, її серце тріпотіло немов жвавий метелик який мчить до улюбленої квітки. Її серце завжди так тріпотіло коли вона наближалася до короля. З її вуст мимоволі вихопилося : ви щось хотіли?
- Присядь ось тут , будь ласка, я маю з тобою поговорити.
Дівчина сіла , а король сівши біля неї на дивані продовжував:
- Я дуже вдячний тобі за все , що ти для мене зробила - я цього ніколи не забуду. Я дуже звик до тебе і ,можливо , ти теж. Але я вже старий , я не знаю скільки ще житиму на цьому світі: можливо рік, можливо п’ять. Я не хочу щоб ти всю свою молодість потратила на мене. Я щиро дякую тобі за все. Я подарую тобі будинок , забезпечу тебе всім необхідним, ти ні в чому не знатимеш потреби. Ти матимеш все.......
- Що ви таке кажете?
- Іди! Твоє життя продовжується. Не витрачай свій дорогоцінний час на мене - я цього не вартий. Іди....- вимовив король,поцілував їй руку і , обернувшись, попрямував до сходів. Його серце обливалося кров’ю, а на очі навернулися сльози - він свідомо відмовився від свого останнього кохання, яке зробило його за цих лише кілька місяців по-справжньому щасливим.
- Чим я перед вами завинила? Ви кажете: не знаю скільки мені ще залишилося жити на цьому світі" ,та нехай це буде останніх дві години чи десять довгих років, дозвольте мені провести їх поряд з вами.
- Я тебе дуже люблю, дівчинко моя, але краще я відмовлюся від своїх почуттів ніж змушу свою кохану все життя страждати через старого нелюба.
- Якщо ви так кохаєте, то чому ж так легко відмовляєтеся від свого щастя? Хто дав вам таке право? Чому.......- в сльозах промовила SS. Вона впала додолу і вже тій,яка допомогла королю повернутися до життя, потрібна була допомога.
Безсила і зневірена вона гірко плакала, принишкши до підлоги....
Король обернувся,підійшов до дівчини,підняв її ,ніжно обійняв і тихо,немов подумки,промовив:
- Де ж ти взялася? Полонила мою душу,тіло.... без тебе я не я... Ти послана мені з небес... Я дуже боюся тебе втратити,але й не хочу тобі зашкодити.... Пробач мені.... Краще б я тобі нічого не казав.... Пробач мені.... якщо зможеш.....
- Все, чого я понад усе бажаю-залишитися поруч з вами....
Король сильно обійняв дівчину і,поцілувавши її в голову,вдихнув ніжний аромат її волосся. Цей аромат ні з чим не спутаєш і не зрівняєш - це було щось особливе.....
Минув тиждень... Життя продовжувалося... Їхнє життя продовжувалося, і здавалося , ніби нічого й не сталося.... Проте це були вже зовсім інші люди: тепер SS була для короля не просто лікарем,а його музою,насолодою,світлом,сенсом життя, а він , в свою чергу,став для дівчини сенсом її життя....А як же її велике кохання , яке заполонило її серце з ранньої юності? Невже та, яка звинувачувала короля в тому, що він відмовився від своїх почуттів, сама зрадила своє кохання? Якби ж то він знав всю правду.....
Одного вечора, коли SS вже збиралася лягати спати, вона побачила ,що в кімнаті короля ще ввімкнене світло. Вона здивувалася, адже король зазвичай в цей час вже спав."Невже щось сталося"- подумала SS і швидко пішла до кімнати короля. Увійшовши, вона побачила ще не розкрите ліжко, в кімнаті нікого не було. Вона вийшла на терасу,виглянула в сад і побачила,що в мармуровій альтанці, крізь промені нічних ліхтарів, видніється людський силует. То був силует короля. Спускаючись сходами вона зустріла покоївку. "Це король сидить в альтанці?"- запитала SS. "Так, це сеньйор."- впевнено відповіла покоївка.