Дівчина вийшла в сад, її лагідно охопив середземноморський вечірній вітерець. Він грайливо бавився з її запашним волоссям, і нахабно розвіював атласний халат її нічного костюма. Вона вдихнула свіже прохолодне повітря і ,немов пливучи, попрямувала до альтанки,де,вже набагато чіткіше,виднівся силует короля. Вона підходила все ближче і ближче,здавалося , що за мить її серце вискочить з грудей,як Земля,втративши тяжіння полетить у невідомість.
- Чому ви тут?- запитала дівчина,увійшовши в альтанку.
- Чекаю....
- Чого ви чекаєте?
- Не знаю. Можливо,за мить впаде зірка.... Моя зірка...впаде і навіки погасне...а можливо....
- ....а можливо?- SS підійшла ближче до короля, стала поруч,він ніжно обійняв її лівою рукою за плечі і продовжив:
- А можливо, з'явиться нова зоря - зоря віри ,надії й кохання.... А може це буде наша зоря?... Вона завжди світитиме : і вдень, і вночі,і в сонячний день, і в холодний зимній вечір... Вона вказуватиме шлях тому,котрий найщасливіший на світі, і тому,який розчарувався в житті. Цю зірку я назву твоїм іменем...
- Назвіть її краще "Інді".
- Інді? Цікава назва... Яка різниця яку назву має ця зоря-головне те,що в її світлі я бачитиму твоє зображення: твоє ніжне обличчя з маленькою родимкою під правим оком, волосся , з яким так любить гратися вітер-пустун,і глибокі карі очі-озера,в яких можна навіки потонути...
- а як же я? Що мені бачити у світлі тієї зорі?
- Щастя...... Нехай все життя у тебе будуть вірні супутники: віра,надія,любов(але не сліпуча) ,удача - творці щастя.
- Дозвольте мені побачити в ній часточку Вас: вашу любов, турботу,доброту, родимку на правій щоці і по три зморшки біля глибоких темних очей,які з'являються,коли ви посміхаєтеся....
- Це буде наша зірка....
- Зірка-народжена великим коханням.
Вони дивилися один одному у вічі, з моря повіяло теплом і їх ніби зближувала якась незвідана сила ... Можливо це було кохання. Пристрасним поцілунком вони злилися в одне ціле....
Минув час. Король і SS одружилися,але про це ніхто не знав,навіть придворні,окрім Фабліо. Він все знав ,можливо,навіть більше ніж сам король. Він був дуже радий за короля. Він не заздрив йому - він бажав йому всього найкращого. Він був вірним другом,майже братом.
Одного дня король вирішив влаштувати бал на честь їхнього весілля. Люди прибували з усіх усюд, друзі,знайомі,колеги,любителі - всі бажаючі поспішали на бал, але ніхто не знав на честь чого чи кого цей розкішний бал. Адже він був справді розкішний.... Коли всі зібралися, король попросив тиші і сказав:
- Уже майже рік як не стало моєї любої королеви. Коли вона померла,я думав, що це і мій кінець. Не буде мені життя без любої королеви. Хоча я ніколи не думав,що вона настільки важлива в моєму житті.... Але зараз.... Я хочу подякувати моєму вірному другові - Фабліо. Йому я завдячую всім що зараз маю. Коли я переживав важкі часи, коли для мене світ зупинився, він подарував мені надію - привів до мене ніжну тендітну дівчину, яка мала б мені допомогти. Тоді я нікого не хотів бачити, а сьогодні не уявляю свого життя без неї. Знаю , хто скаже :" він збожеволів". Так збожеволів , але я справді її кохаю....і жити без неї не зможу. Сьогодні я хочу всім представити свою музу, надію, віру,любов,наснагу,дружину....
"Дружину?"- почулося в залі." Невже король одружився?". Зала зашуміла шепотом здивованих гостей. Але як тільки за дверима почувся стукіт підборів - всі завмерли в очікуванні. Король підійшов до дверей , відкрив їх - і увійшла вона. Вона буда розкішна, одягнена в довгу синю сукню з скромною вуаллю , яка прикривала її обличчя. Всі були зачаровані її красою. І гамірливі чутки вмить перетворилися на найкращі побажання подружжю. Бал продовжувався, всі раділи, танцювали,веселилися. А в кінці король та його молода королева закружляли у вальсі, а коли закінчилася музика вони злилися в одне ціле пристрасним ніжним поцілунком. Хвилин п'ять у залі стояла мертва тиша, а потім почулося "щастя вам","добра","злагоди","довголіття".... З найкращими побажаннями гості покинули бал. А король з королевою залишились на одинці. І гамірлива зала,здавалося, знову померла , але ж ні - доки там ступатиме нога молодої королеви - вона ніколи не помре і не спустошиться.
На ранок король поїхав у справах,а SS залишилася вдома. Коли король повернувся,побачив що в палаці надто тихо. Він пішов до кімнати SS - вона задумливо дивилася на зоряне небо,яке так добре виднілося з тераси. Король підійшов ближче і,обійнявши промовив:
- Коли я зайшов у будинок і побачив таку тишу-дуже злякався. Я подумав,що ти покинула мене...