- Ми ніколи тебе не покинемо....
- Ми?
- Ми...
Незабаром у короля та королеви народилася маленька донечка. Здійснилася мрія короля. Мрія всього його життя. Він ніколи навіть подумати не міг, що у вісімдесят років у нього з'явиться маленька принцеса.
Почалася нова ера,нове тисячоліття,нове століття - нове життя. Нове життя короля , безмежно закоханої в незнайомця дівчини SS(тепер вона
королева) та їх маленької принцеси - Індіри.
Минав час. Їх чарівна донечка швидко росла,але завжди залишалася маленькою гарнюнею. Вона й справді була дуже гарна : чорноброва,кароока, з ніжним волоссям. Дівчинка - плід великого кохання, успадкувала від батьків найкращі риси: від матері - силу,мудрість,хитрість,незалежність,красу; від батька-любов до прекрасного,до мистецтва,до музики і його талант.
Вона старанно вчилася ; і батьки ,і вчителі були дуже задоволені дівчинкою. Король та королева зробили все можливе, щоб їхня дівчинка отримала гарну освіту, батьківську любов і турботу в повній мірі ; вони хотіли, щоб вона була найщасливішою на Землі. Вони не шкодували для неї ні часу , ні уваги, ні грошей. Дівчинка росла розумною, чуйною дитиною: всім допоможе, кожного вислухає,дасть пораду, коли хто потребує. Це була справжня радість для батьків, до того ж , для короля – омріяна дитина, а для королеви …..
Одного осіннього , суботнього дня королева та її маленька принцеса, яка спала на руках у помічника, повернулися з подорожі ( королева відвідувала своїх рідних). Коли вона ввійшла до зали побачила короля, який лежав на підлозі. Вона наказала віднести донечку до її кімнати, а сама миттю побігла до короля. В неї з’являлися одні думки, потім інші, але вона все ж надіялася на краще : король просто перебрав вина , до якого був дуже ласий. Вона почала приводити його до тями і зрозуміла, що щось не так; наказала негайно привести лікаря. Вона злякалася і не знала що робити, чим допомогти. Вона припала до його грудей , почала плакати , кричати :
- Отямся , будь ласка, отямся! Скажи що-небудь …
На крик збіглися слуги, прийшов лікар.
- Врятуйте його. Він сенс мого існування. Моє найбільше, перше і останнє кохання…… - благала королева, та тоді на ці слова ніхто й не звернув увагу, адже всі знали, що вона з юності закохана в невідомого. Її відвели до кімнати, заспокоїли, а вона рвалася до короля, якого тим часом витягували з обіймів смерті.
Ввечері їй дозволили піти до короля, він опритомнів, але спав. Вона увійшла до кімнати – її серце стиснулося, облилося кров’ю і почало битися як і при першій їхній зустрічі. Вона сіла біля нього на ліжку. З очей покотилися сльози, які скапували на його тіло, вона їх ніжно витирала , не з свого, а з його обличчя. І крізь сльози говорила:
- Колись, у новорічну ніч, серед метушні, салютів, ялинкових іграшок, запашних святкових страв, я почула одну мелодію….і закохалася. Я не знаю в що саме, можливо в голос виконавця, можливо мене зачарувала пісня, але я закохалася. А потім стало ясно в що саме…..
Його очі, немов два діаманти,які поглинають все світло на планеті , і в той же час освітлюють весь Всесвіт. Його очі – це океан, в якому із необережності можна потонути…. Його голос ніжний, хрипкий (прокурений), співочий голос зачаровував мелодійністю, ласкавою, дбайливою грайливістю…. Коли він говорить, слух пронизується ностальгією, а коли з його вуст починає проливатися ніжний спів – завмирають серця мільйонів: закоханих, повалених розпачем, журбою, безнадією;тих, хто радіє кожній прожитій хвилині і тих, хто розчарувався у цьому, на чийсь погляд,доброму чи жорстокому світі…
Його ніжні руки, з довгими пальцями, які доторкнувшись до струн гітари чи клавіш піаніно,створюють неймовірний передзвін нот і ллється ніжна музика кохання, надії, віри…віри у щось прекрасне…. прекрасне майбутнє, прекрасне почуття, ставлення людей один до одного; віри у мир ….. мир на Землі, мир в серці, в душі.
Його ніжне, зачесане назад, сиве волосся схоже на бархатне сукно…
Чорні брюки, з вигладженою полосою посередині, білосніжний піджак, а ще чорна атласна сорочка із золотавими застібками на зап’ясті, стильний годинник на лівій руці….
І чудове серце і душа, які наповнені добром, коханням, надією……
В нього я і закохалася ……
Я марила ним, мріяла про щасливе спільне життя, про маленьку чорнобриву донечку. Я розуміла, що цього ніколи не буде … Нас розділяє відстань, вік,стоїть мовний бар’єр.
Моє життя продовжувалося, хоча я ніколи не переставала мріяти. Я отримала гарну освіту,сподівалася знайти роботу. Та доля зробила мені подарунок – зустріч з Фабліо. Він розповів мені про тебе. Я не змогла відмовити, коли в мене просили допомоги. Я знала, що моя мрія ніколи не здійсниться, але й знала, що поїхавши з Фабліо, моє життя може дуже змінитися, але, як кажуть, хто не ризикує, той не п’є шампанського. Я вирушила у невідому країну. У країну, де інші люди, звичаї і традиції, мова ( хоча я її вже вивчила,добре володіла). Коли Фабліо розповідав мені про тебе, я його ніби й не слухала. Здавалося, що я все це вже дуже добре знала…. Потім мене привезли до цього палацу. «От би це був наш палац: мій, того співака і нашої маленької донечки» - подумала я. Але я знала, що це лише мрії, ілюзії. Тут і зараз у мене є непросте завдання – допомогти королю і повернутися на Батьківщину. Та коли я переступила поріг і побачила Вас зі спини, я забула про все на світі. Я закохалася у Вас? Ні… Але якщо це не кохання, тоді що? Моє серце тріпоче неначе метелик у спекотний день, сльози течуть мимоволі, мову відібрало…. А коли я торкнулася Вашої долоні, коли відчула каплі Ваших сліз на своїй долоні – це була вже не я. Інша ….