У роки Другої світової війни десятки тисяч туркменів відважно билися проти германських фашистів. За героїзм, проявлений на фронтах Великої Вітчизняної війни, понад 70 тисяч воїнів-туркменістанців нагороджені бойовими орденами і медалями, 78 чоловік удостоєні звання Героя Радянського Союзу».
Етимологія слова «туркмени»
«У туркменах сила антропологічних ознак ірансько-перських…»
«…тюркмени, які жили в Персії, на запитання персів про походження говорили «тюрк-мен», що означає – «я тюрк», від чого ця назва і залишилася за ними».
«Є припущення, що назва туркмен виникла з двох слів турк-і-комані (тюркоман, тюркман).
Це слово складається з власного імені Тюрк і суфікса – мен, що відповідає англійському суфіксу ship, dom; воно прикладається до цілої раси і означає, що номади називають себе турками за перевагою».
«Давній переказ самоназви туркмен веде від власного імені Туркмен, яке носив родоначальник туркменського народу».
«Туркаме означає мандрівник. Турки і комани народ змішаний, що рівно може служити коренем походження, хоч дуже віддаленим».
«Давня традиція пояснює закінчення – таеп (в слові turkman) як похідне від іранського кореня manand «подібний». Найменування tuerkmaen з'являється в китайських джерелах, а нарівні і в мусульманських, починаючи з того моменту, коли західні тюрки увійшли в контакт з іранцями, спочатку в Туркестані, потім в Персії. Туркмени нині могли би бути прямими нащадками давніх тюргешів».
«Слово «тюркмен» можна вірогідніше всього пояснити як «тюркман», де «ман» є варіантом афікса суфікса "мат" – "плем'я", "люди"».
«Вперше назва туркмен зустрічається у географа Макдісі (друга половина X ст. н. е.). За Макдісі, що підтверджує і Махмуд Кашгарський, терміном «туркмени» називалися огузи і карлуки. Потім назва туркмен закріпилася за одним з наймогутніших племінних об'єднань – за огузами; під час переселення на Захід слово «туркмен» поступово замінило старий термін "огуз"».
Термін «туркмени», за Рашід-ад-діном і Абу-л-Газі, з'являється після приходу тюрків (огузів) у Мавераннахр.
У середині XIX ст., під час подорожі А. Вамбері, землі низин Амудар'ї, частини Приаралля та Північного Прикаспію входили до складу Хівинського ханства, населеного в основному узбеками. Нащадки колишніх кочових узбеків – кунграти, наймани, кипчаки та інші племена – розселялися вздовж великих зрошувальних каналів. Підвладні Хіві туркмени мешкали на північно-західних кордонах ханства, а також у нинішній Ташаузькій області Туркменістану. Узбеки і частина туркменів населяли чисельні міста, де жило і чимало сартів – потюрчених мовно нащадків давніх хорезмійців. Хівинськими підданими вважались і каракалпаки дельти Амудар'ї, що переселилися сюди у XVIII – на початку XIX ст. Хівинська держава переживала в середині XIX ст. нелегку пору своєї історії, яка характеризувалася безперервними народними збуреннями та міжусобицями. Узбецькі, туркменські, каракалпакські племінні вожді і знать намагалися захопити політичну владу і встановити своє панування над ханством. Зростання великих землеволодінь, нещадна експлуатація в Хіві селян і ремісників викликали чисельні протести, що переростали у великі заворушення. Впертий характер носила боротьба з ханською владою туркменів-йомутів, ватажок яких Ата Мурад у 50 – 60-х р. XIX ст. не раз звертався до Петербурга з проханням про прийняття російського підданства. Таким було становище в Хівинському ханстві при Сеїд Мухаммед-хані (1856–1864), під час правління якого там побував А. Вамбері.