Не стало виключенням і XIXcm. Як справедливо відзначає російський етнограф Ю. Ботяков, існування туркменського етносу із часів його появи на історичній арені і аж до початку XXcm. проходило у складній політичній обстановці. Територія його часто була об'єктом одночасних зазіхань Персії, Афганістану, Хіви, Бухари. У таких випадках туркменам доводилось відчувати на собі страшну дію подвійних ударів. Боротьба за політичну самостійність, що продовжувалася довгі десятиріччя, сприяла формуванню спільноти, яка змогла протистояти ударам зовні. Війна стала постійним фактором у житті багатьох поколінь туркменів. І агресорам доводилось враховувати цей фактор. Не випадково іранські шахи, бухарські еміри і хівинські хани утримували постійні туркменські кінні загони.
У кінці XVI – на початку XVII cm. окремі туркменські племена переселились на степові простори півдня Росії. Від самого початку перебування на новихземлях туркмени несли тут прикордонну службу. Щорічно 500 вершників із своїм провіантом, кіньми і фуражем поступали в розпорядження Астраханського козачого війська.
Ставропольські туркмени брали участь не тільки в операціях на Північному і Центральному Кавказі, а й у війнах з Наполеоном. Зокрема, відомо, що 200 джигітів на чолі зі старшиною Ураком билися в Європі у складі корпусу генерала Савельева у 1804–1807 рр. У 1812 р. туркмени утворили окремий полк.
В 50-х pp. XIX ст. масштабні воєнні – и досить успішні – дії розгорталися і безпосередньо на туркменських землях. Укінці 1854 року туркмени на чолі з Говшут-ханом нанесли хівинцям під Серахсом таку відчутну поразку, що Хіва назавжди відмовилася від посягань на туркменські території.
У 1858 р. об'єднані загони текінців, йомудів і гекленів ущент розбили регулярну перську армію під Гарригала, а у 1861 р. в Мерві знищили 35-тисячне перське військо на чолі з Хамзи Мірзи.
Навіть при поразці, як, наприклад, при взятті імператорськими військами фортеці Геоктепе у 1881 p., туркменські воїни заслуговували захоплюючих слів за доблесть і уміння битися до останку… Генерал М. І. Гродекову 1883 р. відзначав: «Не було гіршого злочину, як зрадити своїх, і тому ніхто не мав сумніву, щоб хто-небудь з них міг бути зрадником. І дійсно, під час війни з текінцями ми не мали жодного вивідача з їхнього середовища…» Багатовікова історія у цілому демонструє, що туркмени, як правило, раз і назавжди залишалися вірні воїнській клятві.
Тому не дивно, що у подальшому бойовий досвід туркменських кінних формувань було використано повною мірою. У 1885 р. було створено загін туркменської кінної міліції (з 1911 р. – Туркменський кінний дивізіон). Коли ж почалася Перша світова війна, на базі дивізіону було сформовано добровольчий полк, за що імператор Микола II власноручно написав: «Сердечна подяка туркменам».
З перших же місяців війни російська преса почала писати про героїзм туркменів. 23 листопада 1914 р. вони розметали германську піхоту під Дупліце-Дуже. Один з полонених германських офіцерів назвав туркменських джигітів «дияволами», які чинять те, «що поза можливостями людських зусиль». Лише за два з половиною місяці участі у бойових діях на германському фронті в полку, де було 627 вершників, 67 чоловік було нагороджено Георгіївськими хрестами, понад 70 чоловік – медалями «За відвагу», орденами Святого Станіслава і Святої Анни різних ступенів. Туркменський кінний полк завоював славу непереможного. 31 березня 1916 р. Микола II повелів йому «іменуватися Текінським кінним полком», оскільки в ньому були, в основному, текінці з Ахала і Мерва.
28 травня 1916 р. відбулася велика Доброноуцька битва, коли 9 армія Південно-Західного фронту вщент розбила величезні сили супротивника. Але російське командування не зуміло правильно розпорядитися кавалерією. Могутній кінний корпус армії був не використаний. І кинутий у бій Текінський полк було приречено на загибель у далекій Австро-Угорщині. Та джигіти, яких очолив командир 1-го ескадрону Ораз Сердар, не знеславили туркменської зброї. Архівні матеріали свідчать: полку 600 шабель знищив 2000 і взяв у полон понад 3000 австрійців, захопив велику кількість артилерійських гармат, кулеметів, гвинтівок, боєприпасів, коней тощо.