Андрій Процайло
КНИГА ВІДВЕРТИХ ДОЛЬ
Слідуй книзі свого життя –
і щастя не дасть тобі спокою...
Двері найкращого готелю в місті відчинив сучасний дідок в джинсовому костюмі та спортивною сумкою на плечі.
Довгонога адміністраторка відверто демонструвала свою "скромність" перед якимось паном з дуже пристойним портфелем. Старого не помічала. Той тихенько й довгенько слухав чоловічі компліменти та жіночі посміхоньки, врешті не витримав і сказав:
-Вибачте...
-Доброго дня! – повернулася до роботи дівчина. Професійно оглянула дідка й глузливо мовила: – Ціни знаєте? Вам “люкс”? – і саркастично запосміхалася до свого залицяльника.
-Ні, мені директора, - суворо відповів старий.
-Директора нема, і я сумніваюся, що він вас прийме, - вистрелила адміністраторка.
-Сумніви залиште при собі, а як пройти до кабінету начальника, будь ласка, скажіть.
-А ви хто?
-Той, ким виглядаю, - загадково відповів старий.
Дідок як для дідка виглядав дуже самовпевненим, тож краще було його послати:
-Другий поверх, праворуч, перші двері, на дверях все пише українською мовою, якщо вмієте читати. Далі вам все скажуть.
-Дякую.
-Нема за що..., - пауза була маленькою, декілька секунд, на відстані трьох-чотирьох метрів, - Придурок, пра...? – на щастя, крутий дідок не почув висновку-запитання дівчини за собою.
-Не думаю, - чесно признався залицяльник, тим самим необачно поставивши прихований діагноз своїй, без сумніву, тимчасовій подружці. А може, потенційній дівчині?.. Бог його зна... Життєві стежки не звідані ж бо...
На другому поверсі, праворуч, за першими дверима та табличкою “приймальня директора” захоплено читала жіночий роман ще одна зайнята симпатична кралечка. В перерві між перегортанням сторінок випадково глипнула на старого, і строго мовила:
-Якщо ви не записані, можете казати “до побачення”. А якщо ви наївно впертий, то сідайте та чекайте, поки “до побачення” не скажуть вам.
Дідок вперше засумнівався, чи дуже корисно бути начитаним. Потім заспокоївся й тихо і довго, та вперто чекав, бо знав, чого хотів.
Нарешті приплив на крилах самовпевненості директор. За ним цілий полк тих, кому його було треба. Всі були записані, для порядку та за принципом “час - гроші”, однак заходили за владним велінням секретарки-охоронниці, тобто готельної цариці Клеопатри...
Час пунктуально залишав життя у минулому. Багато відвідувачів не витерпіли лихої долі та подалися до дружин та дітей або ще десь кудись. В приймальні, спокійнісінько, без нервових сіпань повік, вивчав стелю лишень один впертий старий.. Вечір поглядав у вікна, а секретарка на свій годинник.
-Йдіть геть, - сказала вона, - бо я хочу додому.
-Я вас не тримаю, - спокійно відповів дід.
-Ні, якраз ви мене тримаєте.
-Тоді попросіть, хай мене приймуть.
-Я не хочу заробити на сон грядущий, - відповіла дівчина.
-Тоді я зайду сам, - і старий піднявся зі стільця.
-Почекайте, - захвилювалася секретарка. – Ви що, не розумієте, що наш дєрік великий бізнесмен, і в нього ціла купа справ, які роблять гроші? Розумієте, пенсіонери його не цікавлять?
-Розумію, і хочу йому допомогти. Я не пенсіонер. Я – по бізнесу.
Дівчина довго вагалася, нарешті взяла трубку і перехрестила її:
-Едуарде Валентиновичу, ви просили не турбувати, але тут якийсь старий, який сидить тут цілий день, просто вривається до вас... Відправити? Я тільки те й роблю, що посилаю, він не вступається. Каже, що від дуже впливової людини, яка... Хай чекає? Добре... Едуарде Валентиновичу, а можна я вже піду? Прошу?.. Дякую.
Дівчина мовчки збирала свої французькі жіночі приманки в сумочку. Потім на ходу кинула:
-Повірте моєму досвіду. Ви звідси не вийдете... Ви - вилетите... Тож, якщо маєте чим думати, робіть висновки, - і випурхнула.
Тільки не стало секретарки, під дверима з’явився здоровенний мовчазний тип, який тільки робив, що скоса, вишукуючи зачіпки, поглядав на старого.
Директор вийшов з кабінету з першими півнями.
-Ви ще тут? – ввічливо запитав він.
-Як бачите, - відповів дідок.
-Прийдете завтра, добре? Я втомлений.
-Я теж, - сказав старий.
-То що я маю робити? – здивовано запитав бізнесмен.
-Зайти в кабінет, запросити мене та вислухати. Інакше гроші я допоможу заробити іншим. Я виглядаю ідіотом? – запитав незнайомець.