-Авжеж. Для тебе – все найкраще.
Вони були головними героями казки про Щастя.
Вранці Ірина мовила:
-Ось і казці кінець, а...
-Ти помиляєшся, дорогенька, - заперечив Володимир. – Ми прочитали тільки заголовок.
-Можна я тебе проведу на вокзал?
-Ти серйозно? – за її звичаєм запитав Володя.
-Серйозно. Як на сповіді. Невже я так схожа на брехуху?
-Ні, ти – свята, - заперечив Володимир. – А святість – завжди правдива.
-Як з тобою добре!
Закоханий чоловік заметушився:
-Зачекай секунду, добре? – і він поспіхом вийшов з кімнати. Жінка деякий час думала про щастя.
-Де ти був? – запитала красуня, коли чоловік повернувся.
-Ось. Забронював номер на наступні вихідні.
-Ти – геній! Мій! Найкращий! Ясно? – вони знову цілувалися. Дитячий садочок просто.
Поїзд майже рушив в далеку дорогу.
-А знаєш, що я хотіла ще тебе запитати? – Іра зі сумом дивилася в очі Володимиру.
-Що, сонечко?
-Хто ця красива жінка в червоному за крайнім столиком біля стіни?
Він мовчав, бо вона й так знала...
З відвертістю Книга Доль
Не дивно, що Едуард Валентинович до ранку не зміг заснути. Його практичний розум відмовлявся вірити у чудернацтва з книгою, однак не вірити власним очам для такого успішного бізнесмена було принизливо, непростимо, одне слово, більш, ніж безглуздо. Адже був факт, а факт, як відомо, річ уперта...
Вранці бізнесмен звірив деякі деталі прочитаного. Все сходилося: дійсно, останнім знімав номер Володимир Т (професійна таємниця), дійсно, він замовив його й на вихідні, дійсно, з ним бачили красиву жінку, яку, здається звали Ірина... Все – дійсно.
Едуардові Валентиновичу дуже закортіло ще раз перечитати відвертість книги, однак... Він боявся, що книга напише про його долю та ще з всілякими, м’яко кажучи, не дуже приємними деталями...
Бізнесмен викликав Алісу.
-Сходіть в сьомий номер, візьміть книгу, що лежить на столі, зробіть копію всього, що там написано, і принесіть мені.
-Може, книжку принести? – підозріло запропонувала секретарка.
-Ні, копію! – з притиском мовив керівник.
Аліса вибігла з кабінету. Через півгодини вбігла знову і виглядала, м’яко кажучи, дуже здивованою.
-Ви не повірите! – сказала. – Тільки з книгою виходиш з кімнати, вона стає порожньою. Тобто, весь текст зникає! Чесно! Мара якась! Я декілька разів пробувала.
-І ви не знаєте, що робити? – крикнув директор.
-Не знаю, - розгублено призналася дівчина.
-А думати вмієте?
-Думаю, що вмію, - прошепотіла секретарка.
-За що ви одержуєте зарплату?
Аліса мовчала.
-То візьміть ксерокс в номер і зробіть копію там. Ясно?
-Так, - відповіла дівчина і попленталася до виходу.
-Швидше! - підігнав її Едуард Валентинович.
Через деякий час бліда і злякана секретарка знову з’явилася в кабінеті шефа.
-Що? – запитав той.
-Нічого, - відповіла дівчина.
-Тобто? – Едуард Валентинович намагався бути спокійним.
-Нічого. Роблю копію – і нічого. Не копіює.
-А?..
-Так, ксерокс справний. Все інше – копіює.
-Добре, йдіть, - сказав Алісі Едуард Валентинович, вкотре подумав, що вона симпатюлька, і старанна, і чесна, і працьовита, і... розумна, чого душею кривити, адже в нервах можна й не такого наговорити. І ще подумав, що Аліса була б непоганою... Аж тут він помітив папірця, якого залишив зночі старий. На звороті було від руки виведено: “Книга дуже відверта. Однак вона ніколи не пише про тих, хто дотримується договору. Так що можете спокійно насолоджуватися цікавими долями та тішитися прибутками. ВАШ НОВИЙ, ДУЖЕ НАДІЙНИЙ ПАРТНЕР”.
Через місяць Аліса стала законною дружиною Едуарда Валентиновича, а через три, необачно зацікавившись сьомим номером, - кудись безслідно зникла. Разом з Книгою відвертих доль...
Едуард Валентинович збанкрутував...
А новим власником готелю став...
Двері найкращого готелю в місті відчинив сучасний дідок в джинсовому костюмі та спортивною сумкою на плечі.
Довгонога адміністраторка відверто демонструвала свою "скромність" перед якимось паном з дуже пристойним портфелем. Старого не помічала. Той тихенько й довгенько слухав чоловічі компліменти та жіночі посміхоньки, врешті не витримав і сказав: