— По вас важко помітити, — поправилася Клара, дещо заспокоївшись.
— Ото вже, — відповіла Алсана з награною веселістю, — невже наші чоловіки нічого одне одному не розказують?
Проте, як тільки вона це вимовила, обом жінкам з неприємністю подумалося якраз протилежне. Що їхні чоловіки насправді розповідають одне одному все. І лише їх вони тримають у пітьмі незнання.
4. Троє на підході
Арчі був на роботі, коли дізнався про новину. Клара була вже на другому з половиною місяці.
— Не може бути, кохана!
— Не може, а є!
— Ти не вагітна!
— Вагітна! І я питала доктора, яким вуно буде, напуловину білим і чорним чи шо, ну і про решту. Я тубі кажу, всьо муже бути. Воно навіть може мати гулубі очка! Пудумай тіки!..
Арчі про таке думати не міг. Він не міг собі уявити, як ото якийсь шматок його самого змагатиметься десь у генному басейні зі шматком Клари, а потім ще візьме й переможе. Але ж яка можливість! І що це буде за істота?! Він рвонув з офісу на Еустон-роуд, щоби купити коробку сигар. Через двадцять хвилин він увірвався назад в офіс з великим пакунком індійських солодощів й почав кружляти кімнатою.
— Ноель, візьми-но оту карамельку. Вона смачна.
Молодший співробітник контори Ноель з підозрою заглянув усередину масної коробки:
— А на честь чого все це?..
Арчі поплескав його по плечу.
— Хіба не видно, що у мене скоро буде дитина? Блакитнооке немовлятко, віриш? У мене свято! Проблема тільки в тому, що на Еустон-роуд можна купити чотирнадцять видів індійського плову, але довбаних сигар тобі не продадуть ні за гроші, ні по-любові. Давай, Ноель. Он та на тебе дивиться!
З цими словами Арчі витяг з пачки напівбілу-напіврожеву цукерку з дивним, не надто приємним ароматом.
— Хм, містере Джонс, це вельми… Але це не зовсім на мій смак… — Ноель зробив рух, наче збираючись повернутися до своїх папок, — я краще ще попрацюю…
— Та перестань, Ноелю. У мене ж буде дитина. Уявляєш, мені сорок сім, але в мене буде немовлятко. Правда ж ради цього варто влаштувати невеличке свято? Давай… ти ж не знатимеш, яке воно, доки не попробуєш. Хоча б шматочок.
— Але ця пакистанська їжа, вона завжди така… Словом, я потім погано почуватимусь…
Ноель поплескав себе по животу й набув зовсім нещасного вигляду. Адже, попри те що він працював у відділі прямої реклами, він не любив, аби до нього зверталися безпосередньо. У конторі «Геройський Морган» він любив виконувати роль посередника. Передавав слухавку, переказував працівникам, що їм просили передати інші працівники, пересилав листи.
— Достобіса, Ноелю… та то ж тільки цукерка. Я просто намагаюся трохи відсвяткувати радісні новини. Хіба ти настільки гіпі, що вже не їси солодощів, чи як?
Волосся Ноеля було хіба трохи довшим, ніж волосся будь- кого іншого у конторі, й ще одного разу він купив ароматичну паличку і запалив її у кімнаті відпочинку. Проте оскільки контора, в якій працював Арчі, була вельми малою, то говорити тут не було про що, й ці дві деталі одразу поставили Ноеля на друге місце після Дженіс Джоплін, так само як Арчі називали білим Джесі Овенсом, бо він двадцять два роки тому посів тринадцяте місце на Олімпійських іграх. Гері з бухгалтерії звався Моріс Шевальє, бо мав бабцю-француженку і вмів випускати цигарковий дим крізь носа, а напарник Арчі Елмот заслужив прізвисько Айнштайн, адже міг подолати дві третини кросворду в «Таймс».
Ноель не на жарт стривожився.
— Арчі… Ти отримав ту записку щодо папок, яку передав тобі через мене містер Гіроу?
Арчі зітхнув.
— Ах ти ж, чесне слово… Так, Ноелю, я переказав Еліоту, щоби він зайнявся перфорацією.
Ноель пройнявся вдячністю.
— Ну, добре… До речі, вітаю з… А мені треба повертатися до… — і Ноель справді повернувся до свого столу.
Арчі пішов спробувати щастя з секретаркою Морін. Морін мала красиві, як на її вік, ноги, впаковані у панчохи, неначе дві добрі сардельки, — і вона завжди йому трішки симпатизувала.
— Морін, люба. Я скоро стану батьком!
— Справді, любий? О, я така рада. Дівчинка чи…
— Ще надто рано говорити. Але блакитні очі точно будуть! — сказав Арчі, для якого можливість появи блакитних очей вже перестала бути генетичною випадковістю і перетворилася на певний факт. — Можеш у таке повірити?
— Ти сказав, очі будуть блакитні, так, любий Арчі? — повільно, старанно добираючи слова, мовила Морін. — Я не насміхаюся, не подумай, але… хіба твоя жінка не, як би сказати, не іншого кольору шкіри?